Без мотивації – ні англійської, ні рідної: нудьга та навчання

„Так не буває, щоб зовсім нічого цікавого, - не заспокоюється мама. – Який був перший урок?” „Німецька, - неохоче веде далі Томас. – Це ще можна пережити”:

„Потім – англійська. Жахливо нудно. Не знаю, чомусь я не можу вивчати всі ці слова, правила. Я ледь не заснув. Коли вчитель звернувся до мене, я взагалі не зрозумів, про що йдеться. Така нудота...”

Те, що дітей, і, зокрема, підлітків, іноді охоплює нудьга, - цілком нормально, вважають науковці. Мозкові в стадії інтенсивного розвитку потрібні перерви, відпочинок. „Але наслідки останніх досліджень примушують замислитися, - каже педагог боннського коледжу ім. Роберта Ветцлара, фахівець із проблем виховання молоді Сабіне Шонмекер. – 50%, тобто, половина німецьких школярів під час занять не знає, куди себе подіти”:

„Вони звикли робити щось не по черзі, а все вкупі, одразу. Удома, за зошитами, діти можуть телефонувати, слухати музику, їсти, дивитися телевізор, відповідати на SMS. Коли інформація надходить з усіх боків, це не заважає, а, навпаки, стимулює їх, вони почуваються в своїй тарілці. А в школі що?– Ні тобі плеєра у вусі, ні гральної приставки. Сиди, як дурень, і годинами витріщайся на дошку..”

До лавини зовнішніх подразників мозок налаштований уже з раннього дитинства. За найменшого натяку на плач, мама біжить ставити DVD з улюбленим мультиком, або вмикає телевізор. Пізніше чадо саме навчається клацати пультом дистанційного керування й стрибати каналами в пошуках чогось цікавого. Потім додаються мобілка, комп’ютер з безліччю ігор... „Багато дітей лише в школі вперше починає по-справжньому нудитися. Для них це щось цілком нове. Вони не розуміють, що, власне, коїться”, - пояснює Сабіне Шонмекер:

„Нудьга – неприємне для кожного почуття. Це своєрідна душевна криза. Ми втрачаємо інтерес до навколишнього середовища, залишаємося наодинці з собою, й постає дуже складне питання: а чого я, власне, хочу? Відповідь знайти не просто. Однак у такому пригніченому стані відбувається важливий для розвитку процес повернення до внутрішнього „я”. Якщо нудьга не набуває ознак тривалої депресії, вона потрібна як творчий акт. Раніше батьки не били на сполох, коли здорова дитина час від часу нудилася, киснула. Але в сьогоднішньому суспільстві успіху нудьгування є чимось непристойним, навіть ганебним. Наші справи мають іти або чудово, або блискуче. Кислий вираз обличчя – категорично заборонений.”

Відсутність тренування бездіяльністю доводить до того, що чимало керівників фірм, менеджерів, брокерів потайки мріють про повернення на роботу після першого дня відпустки. „Руки геть від нашої нудьги! – вимагає лауреат премії Бюхнера, німецький письменник Вільгельм Ґенаціно. – Це останнє „я-вікно”, з якого ми невимушено - тому що без контролю – дивимося в світ. Залиште нам хоч якусь нагоду сидіти без діла, бо це й є свобода! Я не можу збагнути, чому нудьгу піддають такій дискримінації!”

„Учителі сьогодні мають справу з поколінням школярів, які на кожному уроці воліють шоу. Замість контрольних робіт – SMS-опитування. Якщо іспити, то, будь ласка, на зразок кастинґу. Найохочіше нинішнє покоління навчалося б у віртуальній школі: стало нудно – натиснув кнопку й перескочив на інший предмет. А так нашим вихованцям доводиться постійно проситися в туалет, розмальовувати стіл і підручники чи прогулювати заняття”,-

каже викладачка Сабіне Шонмекер і додає: „У тому, що половина учнів ментально відсутня на уроках, винні, звичайно, не лише батьки, а й система освіти”:

„На мою думку, сьогодні вчителям та учням дедалі складніше „зустрітися” на уроці. Викладачі прямують в один бік – пішки. Діти мчать потягом в іншому напрямкові. І все ж таки ми не повинні штучно пришвидшувати темп занять. Школа – не розважальний заклад. Зрозуміло, що боротися з нудьгою ліпше за все зацікавленістю, однак не менш важлива й зосередженість. Нам треба, навпаки, обмежити кількість предметів на день, і викладати їх детальніше. 45 хвилин – замало, аби розкрити тему. Я обома руками голосую за пропозицію колег, збільшити тривалість уроку до двох годин. Що хаотичніше життя за стінами школи, то більше часу необхідно учням, аби забути про нього й відкрити для себе інший світ – світ знань. Той, хто поринає в нього, забуває про нудьгу.”

„Я хочу цукерку”, - повинен сказати малюк

„Тук-тук-тук. Можна зайти до вашої крамниці?

- Заходьте!

- А у вас є хліб?

- Є.

- Ні, скажи, будь ласка: „Так, у нас є хліб,” –

просить логопед трирічного Тео. На цьому занятті навчаються обоє - хлопчик та його мама. За новою методикою, що її розробили фахівці університету міста Гейдельберґ. Якщо дитина дошкільного віку не зовсім чітко вимовляє певні звуки та слова, батьки, зазвичай, не звертаються до лікарів. „І припускаються великої помилки, - вважає професор педагогіки Ліліан Фрид. - Сьогодні майже кожний десятий першокласник не може нормально спілкуватися з учителями та новими друзями, бо його погано розуміють”:

„Чотирирічна дитина повинна вміти складати правильні речення з п’ятьох-трьох слів і навіть прості складнопідрядні конструкції. Якщо це не так - значить щось не гаразд, і батьки терміново мають діяти. Що раніше, то ліпше.”

„За статистикою, більшість дітей уперше приводять до логопеда в п’ятирічному віці, а це запізно, - каже терапевт з тренування мови Анке Бушман, одна зі співавторок гейдельберзького проекту. - Виправляти дефекти дикції можна й треба починати вже з двох років. Тому ми пропонуємо батькам курс занять, упродовж якого вони вчаться, наприклад, читати малюкам книжки”:

„Діти хочуть розглядати ті ситуації, ті картинки, які їм видаються цікавими. Їм, а не мамі. А дорослі здебільшого самі гортають сторінки, причому, - з першої до останньої, по порядку. Зрозуміло, що малюкові це не подобається, йому враз стає нудно, й він відмовляється повторювати вголос слова. Дитині треба надати можливість знайти в книжці малюнок, на якому увага зосередиться невимушено, й лише потім переходити до пояснень. Зачитувати надрукований нижче віршик - зовсім необов’язково. Купа незнайомих понять часто переобтяжує мозок, і малюк знову-таки втрачає інтерес. Нехай він сам покаже пальчиком: „Це зайчик, а це - сонечко”- на першому етапі цього цілком достатньо.”

Максимально використовувати зацікавленість дитини для розвитку мовлення – головна засада нового методу. „Не давати одразу цукерку чи печиво, як тільки до них простягнеться ручка, а спершу запитати - „чого ти хочеш?” і дочекатися виразної відповіді”, – радить батькам Анке Бушман:

„У нашому дослідженні взяли участь понад 50 дітей. Наслідки вразили не лише фахівців, а передусім мам і татів, які на власному досвіді переконалися, що навчати треба лише за наявності інтересу. Інакше – це даремно витрачений час.”

За матеріалами німецьких ЗМІ