Берлін - місто, в якому євреї хочуть жити
9 листопада 2018 р."Те, що я виросла у Берліні, означає для мене дуже багато, - каже Ґрета Целенер (Greta Zelener). - У тому, що стосується єврейського життя, це місто пропонує найкращі можливості у Німеччині". 28-річна єврейка навчається нині в аспірантурі Берлінського університету імені Гумбольдта та мешкає в німецькій столиці останні 20 років.
Зі своїми батьками Целенер приїхала до Берліна з Одеси. Родина прибула у те місто, в якому прабабуся Ґрети мешкала до того, як перебралась до України. У те місто, з якого нацисти реалізовували план знищення європейського єврейства.
80 років тому в Німеччині і, зокрема, у Берліні палали синагоги. Натовп бив вітрини єврейських крамниць і грабував їх, нападники тягали за бороди та били ортодоксальних євреїв на вулицях. Через деякий час почалися і масові вбивства євреїв.
Зараз, 80 років по тому, у Берліні знову навчаються рабини - ліберальні, консервативні, ортодоксальні. У місті мешкає стільки євреїв, як ніколи раніше після Голокосту. І цього тижня майже тисяча з них зустрілись на Єврейському конгресі, що проводився під гаслом "Тому що я хочу жити тут".
У п'ятому класі
Ґрета Целенер каже, що вона "не є релігійною". І коли її питаєш про місце в Берліні, з яким вона пов'язує себе як єврейка, вона називає Центр імені Анне Франк у центрі Східного Берліна. "Це було перше місце, де я перейнялася юдейством. Тоді я ходила в п'ятий клас", - пояснює дівчина. Потім вона називає Шарлоттенбург, що у Західному Берліні, де вона мешкає, - там жила її прабабуся, а нині саме у цьому районі розташований найбільший кошерний супермаркет міста.
Міхаель Бейніш (Michael Beynisch) кілька років тому переїхав до Німеччини також з України - з Харкова. 42-річний чоловік, його дружина та троє дітей є послідовниками іудейського руху Хабад-Любавич у берлінському районі Вільмерсдорф. Він пригадує, що в Україні - ще за часів Радянського Союзу - чув про знищення євреїв нацистами чи не щодня. "Однак ми ніколи не могли по-справжньому усвідомити, що саме відчували люди у ті темні часи", - розповідає Бейніш.
"Я не наступаю на "камені спотикання"
Для Бейніша, який працює в охоронній сфері, наявність у Берліні "каменів спотикання" є особливим символом. Це квадратні плитки, які закладені митцями в асфальт, розташовані поряд з будинками тих євреїв, яких знищили нацисти. На "каменях спотикання", що трішечки видаються над поверхнею тротуару, викарбувана інформація про жертв Голокосту - їхні імена, дата народження та дата і місце їхнього вбивства. "З поваги до пам'яті про загиблих я свідомо не наступаю на ці камені", - каже Бейніш і згадує також пам'ятний знак "Колія 17" на берлінській станції метро Грюневальд. Саме звідси потяги відвозили десятки тисяч євреїв до концтаборів. "Тут я відчуваю глибокий сум. Ця атмосфера на цій одній-єдиній колії - квіти, тиша...", - додає чоловік.
Незважаючи на це, і Целенер, і Бейніш кажуть, що спостерігають у Німеччині антисемітизм - однак він не занадто сильно їх непокоїть. За словами Бейніша, антисемітизм повсюди однаковий, але в Україні і Росії він проявлявся набагато сильніше, ніж в Німеччині. "Тут він не такий відкритий. Може, люди тільки вдома про це говорять", - припускає Бейніш.
Держава охороняє єврейське життя в Берліні. У 2016 році, за даними місцевого сенату, у столиці силами поліції охороняли 65 місць, пов'язаних з єврейством. Зараз у центрі Східного Берліна завжди можна побачити людей у формі, загорожі чи заборонні таблички, камери спостереження. Багато місць також оточені залізними ланцюгами чи бетонними блоками, щоб унеможливити напади за допомогою автомобілів. І це Берлін 2018 року - через 80 років після "кришталевої ночі" єврейських погромів, через 73 роки після Голокосту.
Звичайно, є й єврейські місця без охорони - як от затишний єврейський ресторан в центрі, власниця якого кілька років тому приїхала до Берліна з Єрусалима. Уже на першому реченні запитання про те, що вона думає про антисемітизм в Німеччині, жінка відмахується і каже, що не бажає про це говорити. Можливо, їй пригадується випадок Йорая Файнберґа (Yorai Feinberg) - берлінського ресторатора-єврея, котрий у грудні 2017 року зробив публічну заяву про антисемітську ненависть. Йому про це нагадують до цього часу.
Ненависть на спортивному майданчику
Бейніш також колись відчув, що таке антисемітизм. Він грає у футбол, і під час однієї з ігор у Берліні проти команди, в якій грали гравці арабського походження, ситуація загострилась до того, що навіть глядачі почали вигукувати ненависницькі слова. "Я боявся тільки, що дійде до бійки і травм", - каже Бейніш, але додає, що побутового антисемітизму він взагалі-то не боїться.
Целенер розповідає, що поліція біля синагог чи єврейських центрів стала для неї буденністю. "Якщо ти тут виріс, то до цього звикаєш", - каже жінка. Звичайно, хочеться, щоб єврейське життя тут не потребувало охорони і захисту, однак напад на синагогу в американському Піттсбурзі є свідченням того, що таке може статись щодня, додає вона. За словами Целенер, поки в Бундестазі не опинилась АдН (правопопулістська німецька партія "Альтернатива для Німеччини" - Ред.), вона почувалась доволі безпечно. Тепер же жінка має побоювання, що "антисемітизм набуде центрального значення в суспільстві, а образи стануть нормальним явищем".
Коли очевидці помирають…
28-річна Целенер пише дисертацію про єврейську освіту для дорослих. Про жахи часів нацизму у ній практично не йдеться, втім аспірантка єврейського фонду ELES замислюється над цим. Вона виступає за те, щоб школярів обов'язково приводили в музеї, до меморіалів чи місця, де колись були концтабори. "Коли помирають очевидці тих подій, тим більше треба плекати пам'ять", - переконана Целенер.
Целенер та Бейніш - два приклади єврейського життя в Берліні. Незважаючи на різницю у ставленні до релігії та у побуті, їх обох поєднує те, що обоє говорять німецькою: Целенер, яка у п'ятому класі не знала жодного слова цією мовою, і Бейніш, котрий вдома говорить російською з дітьми, які між собою спілкуються німецькою, в синагозі - на івриті, а у школі ще й англійською.
І саме це є характерним для нового покоління євреїв у Берліні. У цьому місті живуть євреї зі Східної Європи, з Великобританії, Франції, а також Ізраїлю. Їхню точну кількість визначити не можна, але припускається, що тут їх до 40 тисяч, і відомо, що 12 тисяч належать до столичної єврейської громади. Є супермаркети з кошерними продуктами, щомісяця відкриваються ресторани єврейської кухні. Відбувається це через 80 років після "кришталевої ночі". Звичайне життя, але з пересторогою.