Борис Михайлов: "Я працюю на момент застарівання табу, коли заборонене втрачає сенс"

Його любов до фотографії почалася з першого вдалого знімку, кожен наступний такий знімок давав нові стимули. Він не припинив фотографувати й після того, як ще в радянські часи втратив роботу інженера, бо через фотографії оголеної дружини його звинуватили у порнографії. "Ну, вигнали з роботи, але ж не посадили. Противно, звісно. Пішов на іншу роботу. Фотографії не виставляв, це не був спосіб заробляння грошей, це був спосіб самовираження",- ділиться спогадами з Deutsche Welle Борис Михайлов.

Геніальність, епатаж, провокація, екзистенційний жах, символ соціальної фотографії, якими тільки епітетами не нагороджували критики роботи українського митця. Визнання на міжнародному рівні прийшло до нього не одразу. Однак нині його фотографії виставляються в авторитетних музеях світу, а до переліку престижних міжнародних відзнак нещодавно додалася ще одна – німецька премія "Spectrum" від Фонду Нижньої Саксонії як "одному з найвидатніших фотографів сучасності".

Постійний пошук

Серед його ходів, які, за оцінками критиків, вплинули на історію фотографії останніх десятиліть, сам Михайлов особливо визначає техніку накладання двох діапозитивів, що відкриває додаткові можливості, роботу з паралельними історичними асоціаціями, а також «іронічне фарбування». «Мало того, що ти знімаєш іронічні ситуації, але треба їх особливо подати, тому береш фарбу, щоб воно стало як кіч», - пояснює фотограф. Згадуючи старі часи, Борис Михайлов каже, що у заборонах була своя чарівність, адже потрібно було вигадувати, як їх обійти.

У 60-70-х роках ним було створено цілу «Червону серію». «У радянські часи завдяки використанню червоної фарби він надавав своїм роботам критичного підривного політичного забарвлення. Адже червоний – це був тоді революційним, героїчним кольором, а в його творах це була іронія», - зазначає директор музею сучасного мистецтва "Berlinische Galerie" Томас Келер.

У лютому в Берліні відкриється перша всеохопна виставка робіт Михайлова у Німеччині. Томас Келер, який сам є шанувальником робіт Михайлова, очікує, що багатьох відвідувачів вразить погляд українського митця, а також та свобода, з якою він творив у часи Радянського Союзу.

«Я не знаю жодного іншого фотографа, котрий так чутливо, а інколи навіть дуже брутально, зображає, наприклад, розпад Радянського Союзу, показуючи людей, які від цього постраждали»,- розповів Deutsche Welle директор галереї.

Майстер соціальної фотографії

Саме низка соціальних фотографій під назвою «Історія хвороби», яка пронизливо зображає безпритульних або алкоголіків, вважається найвідомішою серією робіт Михайлова. «Так, світ прийняв безпритульних як головне послання, як найважливіше», - вважає сам фотограф. Щодо цих робіт, зроблених наприкінці минулого століття в Україні, то тут, на думку Томаса Келера, можливо, у відвідувачів музею буде реакція легкого шоку, однак він переконаний, що глядач збагне ту велику повагу, з якою митець зображав людей суспільного дна.

Характеризуючи свої роботи, Борис Михайлов каже, що працює на момент застарівання табу, "коли те, що заборонено, вже втрачає сенс". При цьому зупинятися в пошуку нових естетичних ходів Михайлов не збирається.

Одна з його останніх серій – «Німецькі портрети» (2009 рік) мала в Німеччині неабиякий успіх. Фотограф, який живе то в Берліні, то в Харкові пояснює цей проект так: «Коли я приїхав сюди і сидів на парапеті, споглядаючи людей, я побачив, що носи у німців виглядають інакше, ніж у нас. Я знімав по-різному, а потім поділив усе на групи і побачив, що саме знімки в профіль є найхарактернішими. Тобто, це такий собі середньоєвропейський профіль».

Сам 73-річний Борис Михайлов почувається перед майбутньою виставкою його творів у Берлінській галереї – як перед іспитом. «Фотографія – специфічне мистецтво. Завжди існує небезпека, що твої картинки постарішали. Кожна виставка – це якась відповідальність, які б епітети на тебе не накладали. Щоразу – це великий екзамен», - пояснює фотограф.

Автор: Наталя Неділько
Редактор: Захар Бутирський