Велосипедна столиця
21 вересня 2012 р.
Програмою розвитку веломережі у Львові до 2020 року передбачено будівництво майже 270 кілометрів спеціальних доріжок з певним ознакуванням і маркуванням. Лише за минулий рік у місті мали зробити 69 км відповідної інфраструктури, а вже цього року – 51 кілометр. Однак, реально вдалося зробити лише 30-40 відсотків запланованого, зазначив в інтерв’ю DW керівник управління інвестицій Львівської міської ради Сергій Кіраль.
«Планка була високою, бо місто розраховувало на допомогу держави, адже активно готувалося до «Євро-2012». В ремонт міських магістралей одразу включали план вимощення велодоріжок. Але не сталося як гадалося, і ми «набили собі гулі», уряд постійно затримував фінансування за вже виконані роботи, а решту місто і не починало. Відтак, держава ще досі винна майже 200 мільйонів виконавцям», - пояснює Кіраль. Іншою «перешкодою» на шляху втілення програми чиновник називає депутатів міської ради, які не виділяють необхідні кошти, додав Кіраль.
Як не свої, то хоча б чужі
Але робота продовжується, каже чиновник, місто намагається залучати європейські гранти. «Ми очікуємо на грантову допомогу партнерів з GIZ, які заявили про бажання допомогти з інфраструктурою, а до цього долучилися з розробленням схеми. За рахунок цих коштів, а це приблизно 700 тисяч євро, Львів планує завершити будівництво доріжок, які вже розпочали і залишили. Таких вулиць є кілька. З метою безпеки практично всі велодоріжки у місті прокладають на тротуарах чи газонах, а ці роботи є дорожчими у кілька разів», каже Кіраль.
За кошти ЄБРР та ЄС місто також планувало реконструювати трамвайні колії, прокладаючи вздовж велосипедну дорогу. «Однак, ми не можемо отримати гроші, бо уряд неочікувано ускладнив процедуру надання муніципальних гарантій», - заявив чиновник міськради. Але прогрес таки є, запевняє співрозмовник, особливо з нормативними документами, - жодна дорога у Львові не отримує погодження без врахування велосипедної інфраструктури.
«Роверистів» більшає
Разом зі зміною дорожньої інфраструктури змінюється і свідомість городян. Все більше львів’ян пересідають на «ровери», як тут називають велосипеди, і не заради розваги, а заради швидкого добирання. «За останні кілька років багато молоді почало активно використовувати велосипед саме як засіб пересування. Особливо побільшало молодих жінок. Але основним стримуючим фактором залишається безпека. Ті, хто сідають уперше – отримують шок, вони бояться інтенсивності руху і водіїв», - каже Софія Лозинська, яка шість років послуговується ровером і є членом Асоціації велосипедистів Львова.
Велемережа далеко не є цілісною, і це стримує львів’ян, каже Софія. Хоча 80 відсотків городян підтримують велосипедний рух, але реально крутять педалі лише кілька відсотків. «Багато хто з моїх друзів каже, що залюбки пересіли би на два колеса, якби не було дорожніх перешкод. Та я й сама щоразу враховую ризики. Водії приватних авто, а особливо маршрутних, не надто толерантні з роверистами: сигналять, підрізають, навіть, якщо неправі», -скаржиться Софія. За словами роверистки, у місті бракує паркувань, хоча приватні підприємці активно долучаються і ставлять обладнання біля своїх закладів. Але паркувань немає ані біля пошти, ані біля театрів, бібліотек і інших значимих об’єктів. Виручають дерева, лавки і турнікети. А ще у місті виникла серйозна проблема з крадіжками велосипедів, зазначає дівчина. І додає, лише впродовж літа було біля 30 таких випадків, про які вона чула від друзів і знайомих.
Акцент на популяризацію
В Асоціації велосипедистів кажуть, що місто вкрай повільно втілює програму, а зауваження є практично до кожної з уже зроблених доріжок. «Є гарна доріжка, але немає ознакування чи маркування, є й такі, що вже руйнуються не простоявши два роки», розповідає Лозинська. Однак, Асоціація не ставить собі за мету контроль виконання програми, а радше популяризацію велоруху.
Приміром, у рамках Європейського тижня мобільності (16-22 вересня) роверисти отримали можливість скористатися знижками на 10-20 відсотків у кав’ярнях Львова. Для цього треба показати один із засобів захисту: шолом, наколінники чи ліхтарика. «Підприємці люб’язно зголошуються на такі акції. Долучилося з півтора десятка кав’ярень. А вже коли збереться критична маса роверистів у Львові, тоді і наш голос буде почуто, вплив на владу щодо розбудови інфраструктури стане відчутнішим», - пояснює Софія.
Яка-не-яка, а все ж велостолиця!
На переконання Світлани Назар, представниці GIZ у Львові, хоча місто і має проблеми з цілісністю велосипедної інфраструктури, але воно залишається найбільш прогресивним у її розвитку, з поміж інших українських міст. «Є програма на дев’ять років, є розуміння на рівні влади, що велорух таки має стати необхідною складовою життя міста. Так, кошти на місцевому рівні знайти складно. Нехай це буде не швидко, але концептуально, крок за кроком. У Німеччині цей процес тривав 30 років. Адже йдеться не лише про велодоріжки, але й про регулювання руху, паркування, пункти прокату і вільний проїзд у зимовий період», - зазначила Назар.