Ісламська альтернатива
25 червня 2012 р.В Єгипті відбулась історична подія. Кандидат від консервативного ісламського «Мусульманського братерства», Мухаммед Мурсі, став легітимним президентом 80-мільйонної країні на Нілі. Це перша цивільна особа, що обійняла найвищу посаду в постколоніальній арабській республіці.
Та все вищенаведене не заперечує того факту, що Мурсі розпочинає своє президентство у вкрай складних умовах. Після 16-місячних постреволюційних процесів Єгипет є фактично розколотим.
Розрив зі старою системою
Стратегія виснаження, що діяла в країні, а також невизначений статус генералів призвели до тривалих демонстрацій на площі Тахрір та нестабільної постреволюційної ситуації в країні. У результаті багато «середньостатистичних» єгиптян просто втомились від такого стану. Цим пояснюється навдивовижу велика підтримка Ахмеда Шафіка, корумпованого представника старого режиму, який відстав від Мурсі лише на кілька відсотків.
Більшість єгиптян, особливо вожді революційного руху, впродовж останніх тижнів підтримували Мурсі, не надто впливового апаратника «Мусульманського братерства». Щоправда, відбулось це зовсім не з прихильності до їхнього непрозорого та ідеологізованого братства, а через те, що революціонери хотіли остаточно порвати з режимом Мубарака.
Незручний президент
З приходом Мурсі в Єгипті закінчився 60-річний період правління представників військових кіл. Водночас новий президент навряд чи матиме широкі повноваження. Генерали спрацювали на випередження та здійснили «конституційний переворот». У результаті цього було розпущено демократично обраний парламент, а законодавчу владу, контроль за бюджетом та керівництво армією було покладено на Вищу раду збройних сил, до складу якої входять генерали.
Ні для кого не секрет, що для військової ради Ахмет Шафік був би більш зручним президентом. Адже голові Вищої ради збройних сил маршалу Тантаві було би легше домовитись саме з цим кандидатом.
Генерали бояться тиску вулиць
Водночас існують припущення щодо того, що генерали допустили прихід до влади ісламіста Мурсі через те, що боялись тиску громадськості. Адже в разі очевидних маніпуляцій на користь Шафіка люди могли б розізлитись та розпочати неконтрольовані заворушення. Багато впливових опозиціонерів, в тому числі нобелівський лауреат Мухаммед Ель-Барадей, зазначали, що авторитарні генерали призвели до серйозних проблем у країні.
З іншого боку, "брат-мусульманин" Мурсі може мати труднощі зі співпрацею з іншими політичними силами в країні. Його успіх передусім залежить від "легітимності площі Тахрір" та від того, чи зможе від протистояти генералам.
Для майбутнього Єгипту матиме важливе значення те, чи зможе керівництво держави подолати протистояння між військовими та ісламістами. Та ще важливіше розуміти, що єгиптяни очікуватимуть від новообраного президента зовсім не "ісламського ренесансу", а реального вирішення соціальних та економічних проблем. Саме від соціальних питань залежатимуть подальші демократичні перетворення в країні.