"Високі ціни на збіжжя допоможуть модернізувати сільське господарство України"
26 січня 2011 р.Deutsche Welle: Світ стурбований дорожнечею сільськогосподарської продукції. З огляду на дефіцит і дорожнечу пшениці, кукурудзи, сої та інших культур, експерти і політики дедалі частіше згадують про невикористаний потенціал «житниці Європи» України та сусідньої Росії з її «безмежними, неораними просторами». Пане Кірхберґ, очікування, що Україна і Росія врятують світ від продовольчої кризи мають під собою підстави?
Томас Кірхберґ: Звісно, обидві країни можуть зробити суттєвий внесок у забезпечення продовольством як у масштабах регіону, так і в світових масштабах. Насамперед – це величезні площі незасіяної землі. У Росії це близько 20 мільйонів гектарів, в Україні – від мільйона до двох. Це землі, добре забезпечені водою. Але ще більший потенціал полягає у підвищенні врожайності вже засіяних земель. У цих країнах у середньому збирається близько двох з половиною тонн збіжжя з гектара. Дивлячись на сусідню Польщу, можна із впевненістю говорити про можливість збільшити врожайність, принаймні вдвічі. У Польщі сьогодні збирають від чотирьох з половиною до п’яти тонн з гектара.
DW: Землі в Україні і Росії родючі. Однак регулярно втрачається значна частина врожаю через примхи погоди. Як фермери можуть цьому протидіяти?
Такі страшні посухи, як торік у Росії, бувають вкрай рідко. Однак загалом через континентальний клімат у Східній Європі посухи частіші, ніж у Західній Європі. Це робить врожайність непостійною. Однак технологічна модернізація у будь-якому разі може дати дуже відчутне збільшення врожаїв. Хоча західноєвропейських показників навряд чи вдасться досягнути.
DW: Дозвольте уточнити, про які саме показники у Західній Європі йдеться?
Кірхберґ: У Німеччині або Франції зазвичай збирають по сім – вісім тонн пшениці з гектара. У більшості регіонів Східної Європи цього досягнути неможливо. Але якщо подивитися на країни Південного Кавказу, то там сьогодні регулярно збирають по п’ять тонн – там кращі кліматичні умови, активно запроваджуються нові технології.
DW: Які нові технології Ви би могли назвати, впровадження яких найбільш актуальне?
Кірхберґ: Це цілі комплекси заходів. Йдеться про те, в якому стані ви залишаєте поле після збору попереднього врожаю, як ви використовуєте солому, як дрібните її і вкриваєте нею ниву. Залежно від того, як ви це робите, ви або маєте проблеми з наступним врожаєм або ви покращуєте структуру ґрунту. Потрібно працювати з правильною технікою у правильний момент, своєчасно застосувати добрива, раціонально зрошувати. Крім того, ми бачимо великий потенціал у покращенні технологій збору врожаю, аби мінімізувати втрати. Для цього потрібна сучасна сільськогосподарська техніка, яка вже постачається, зокрема, з Німеччини і користується у регіоні чималим попитом. Однак попит міг би бути вищим, якби не наслідки фінансової кризи і недоступність кредитів, а також чималі імпортні мита на комбайни.
DW: Як, на Вашу думку, уряди могли би сприяти модернізації сільського господарства?
Гадаю, найбільш ефективний шлях – відшкодування частини відсотків по кредитах на сучасну техніку. Головне, щоби допомога фермерам у придбанні нової техніки надавалася у будь-якому разі, а не за умови придбання, скажімо, суто вітчизняної техніки. У фермера має бути вибір.
DW: Якщо говорити про інвестиційну привабливість аграрного сектора України та Росії, не можна не згадати про одвічну проблему: уряди регулярно обмежують експорт квотами. З огляду на такі ризики чи варто розраховувати на інвестиції?
Звісно, це не сприяє притоку інвестицій. Я переконаний, що це неправильне рішення, хоча воно і приймалося з урахуванням інтересів внутрішнього ринку. Однак такими кроками уряд заважає власним фермерам розвиватися і підриває довіру інвесторів. Це, безумовно, контрапродуктивний підхід. Крім того, розподіл квот на практиці відбувається непрозоро, все це має неприємний присмак.
DW: Попри всі труднощі, чимало сільськогосподарських підприємств в Україні і Росії вже працюють за сучасними технологіями, зокрема, йдеться й про підприємства з німецькими інвестиціями. Чи є їхній успіх сигналом для інших фермерів?
Безумовно, кожен приклад успішного бізнесу є сигналом ринку. Німецькі інвестори здебільшого задоволені роботою як в Україні, так і в Росії. Чимало з них, попри всі ризики, отримують високі врожаї. Але на практиці перехід на сучасні технології – тривалий процес. Зокрема, зміна системи обробки ґрунтів триває, щонайменше, п’ять років. Але хочу наголосити: не лише німецькі підприємства, але й чимало українських і російських господарств вже успішно пройшли цей шлях – не гірше за своїх західних конкурентів.
Розмову провів Євген Тейзе.
Редактор: Леся Юрченко