Опрацювання минулого

Загальнодержавна програма науково-культурного дослідження Голодомору 1932-33 років закінчилася ще торік, нової концепції не розроблено. "Ця тема з державної політики зникла", - констатує в інтерв’ю DW дослідниця Голодомору, учасник наукових експедицій Анна Семенюк. Цього року Україна вшановує 80-ті роковини пам’яті масштабної трагедії, жертвами якої стали за різними даними від 4,5 до 10 мільйонів українців.

Однак жоден історик, з яким вдалося поспілкуватися Deutsche Welle, не зумів назвати ані діючого проекту за темою Голодомору, ані наукового дослідження, яке б втілювалося за систематичної підтримки нинішнього уряду. "Влада покладе квіточки, а ще віночок на меморіалі, може візьме участь у панахиді - і все. Це я розцінюю як фарс та цинізм, при такій трагедії", - каже Семенюк.

З 2002 до 2009 роки дослідниця їздила всіма регіонами України, збираючи свідчення очевидців про голод, упорядковуючи місця масових поховань померлих голодною смертю. Проект науково-меморіальна експедиція "Місцями голодомору 1932-33 років" тоді підтримувався на президентському рівні, згадує вона. "Нині багато нашої праці вже втрачено", - скаржиться Семенюк.

Вивчення наслідків трагедії

Історик переконана, що дослідження цієї трагедії нині потребують нового виміру - вивчення вже наслідків цього злочину. "Голод дуже вплинув не лише на демографічні процеси країни, але й на суспільно-політичну картину", - каже Семенюк.

Без наукових досліджень наслідків Голоду та засудження цього злочину, демократичні перетворення у державі - не можливі, переконана дослідниця. На її думку, при Інституті національної пам’яті України вже давно слід було відкрити окремі наукові відділи з вивчення наслідків трагедії голодоморів, їх вплив на суспільно-політичні процеси.

Допомога діаспори

Нині ж більшість досліджень у темі Голодомору стають можливими саме завдяки підтримці українців з-за кордону, діаспори. Як приклад, днями побачила світ книга "Людяність у нелюдський час" з іменами доброчинців, які рятували інших, помираючи при цьому голодною смертю.

У книзі названо 140 осіб-героїв про подвиг яких є свідчення очевидців, або ж інші документальні підтвердження. Найбільше серед них сільських жінок та голів колгоспів, що йшли на самопожертви заради збереження чужого життя. Наводяться сотні випадків, коли рятівниками були безіменні особи.

Громадськість рятує пам'ять

Проект зі збору свідчень про рятівників розпочав ще п’ять років тому Інститут національної пам’яті в рамках всеукраїнської акції. Спонсорами видання виступили Світовий конгрес українців, Союз українських організацій Австралії та інші українські громади. Підтримки з боку держави не було.

Фактично громадськість нині рятує пам'ять про Голодомор, каже історик, голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху Володимир В'ятрович. Наукові дослідження, книги, семінари, конференції – це здебільшого громадські ініціативи. "Влада ж у цьому питанні особливої ініціативи не проявляє, вона дистанціювалася, а також обмежує доступ дослідників до державних архівів", - каже В'ятрович.

"Пам'ять" як вимір демократії

Історик скаржиться, що Інститут національної пам’яті України, який функціонує за державні гроші, намагається "реконструювати" на свій лад ті здобутки, які уже зроблено з вивчення теми Голодомору. "Те, що вони зараз пропагують по відношенню до теми Голодомору, мені дуже нагадує старі радянські концепції", - каже В'ятрович.

Якщо на державному рівні темою Голодомору не цікавляться, то це є показником недемократичності влади, переконаний експерт. Адже штучний голод - це порушення права людини на життя, пояснює історик, а пам'ять про цей трагічний період визначає рівень демократії суспільства.

Водночас, згідно з даними фонду "Демократичні ініціативи", 60 відсотків опитаних українців переконані, що роковини Голодомору слід відзначати на державному рівні.