Деніс Муквеге: Про сексуальне насильство не можна мовчати

DW: Цього року комітет Нобелівської премії вирішив звернути увагу на сексуальне насильство, від якого страждають жінки скрізь у світі. Що таке рішення комітету означає для вас і ваших колег?

Деніс Муквеге: Гадаю, це рішення має величезне значення. Чимало людей у світі та навіть мої співвітчизники й гадки не мають про те, що зґвалтування використовують як військову зброю. Не розуміють, як зґвалтування може знищити. Не лише жертву,а й родину, суспільство й цілу країну.

На моє переконання, дуже важливо не оминати увагою цей факт. Адже якщо через зґвалтування знищується суспільство або країна, то це руйнування - на багато десятиліть. Ми мали можливість спостерігати це тут, у (розташованій в адміністративному центрі провінції Конго Букаву. - Ред.) лікарні. Нам потрібно вирішити цю проблему заради самих жертв, але слід також запобігти подібному в майбутньому.

Що саме це означає?

Тут, у лікарні, ми доглядаємо за жертвами сексуального насильства. Лікуємо не лише їхні тіла, але маємо піклуватися й про їхню психіку. Це може тривати багато часу. Все залежить від травми, якої зазнала жертва. Вже згодом виникає потреба знову інтегрувати цих жінок у суспільство. І цього не досягти, якщо не дозволити їм бути самостійними. Саме цим ми тут і займаємося. Повертаємо справедливість за допомогою трьох головних факторів - медичного, психо-соціального та соціально-економічного. Жінки прагнуть справедливості. Може бути, що в економічному плані у них все гаразд, однак вони запитують себе: "Чому це сталося зі мною? Чому той, хто зґвалтував мене, й досі на волі і ґвалтує далі?" Сьогодні є жінки, які говорять про це вголос і вимагають справедливості. Але на це потрібно чимало часу.

Цією діяльністю ви займаєтеся вже майже 20 років. Що змінилося, і якою є нинішня ситуація жінок в Східному Конго?

Що змінилося, я бачу вже сьогодні. Нині жінки ведуть боротьбу, щоб пробити стіну мовчання. Коли ця проблема постала в цьому регіоні, жінкам було вкрай важко. Навіть за наявності всіх доказів, що жінка зазнала зґвалтування й отримала серйозні травми статевих органів, до лікаря жертви зверталися, як правило, з будь-якими іншими скаргами, бо їм було так соромно за те, що сталося.

Сьогодні я бачу, що жінки стали сильнішими. Вони звертаються із заявою в поліцію й приходять у лікарню, де кажуть: "Погляньте, що зі мною сталося, і я знаю, хто в цьому винен". Думаю, це - великий прогрес у боротьбі з сексуальним насильством. Тому що поки люди ставляться до сексуального насильства як до табу, про яке не можна говорити, така поведінка захищає насамперед злочинця. Натомість говорити про це - спосіб показати злочинцям: "Якщо ти вчиниш таке зі мною, то всі дізнаються про це, і соромитися буду не я, а ти". Коли таке трапляється, все змінюється. Як я вже сказав, це триватиме певний час, але це станеться.

Що вас мотивує? Що надихає працювати далі?

Якщо подивитися на жінок, котрі у нас лікуються, одразу побачиш, що вони могли б бути твоїми доньками, дружинами, матерями, онучкми. На мою думку, той, хто не може ототожнити себе зі своїм ближнім, тому байдуже до страждань інших. Гадаю, це головний момент. Для мене це дуже важливо. Коли я бачу чужі страждання, я відчуваю співчуття, жалість і намагаюся уявити себе в такій ситуації. Це дуже важливо. Інший аспект полягає в тому, що я побачив силу жінок. Я був неабияк вражений, побачивши, якими сильними вони можуть бути. Навіть попри те, що тут вони живуть за дуже складних обставин, травмовані, психологічно принижені, згодом вони підводяться та борються за свої права. Це мене особисто дуже спонукає працювати далі.

Рух #MeToo став відомим у всьому світі та до нього прикуто багато уваги. Як ви оцінюєте цей рух і як він сприймається тут, в Конго?

Ми підтримуємо рух # MeTooна сто відсотків. # MeToo - це спосіб боротьби з патріархальною системою. Це шлях вивести злочинців на чисту воду та присоромити їх. Коли жінки говорять правду, злочинці починають розуміти, що саме їх розпікатиме відчуття сорому, коли вони зґвалтують і завдаватимуть жінкам болю ... Тут, у цьому регіоні, ми працюємо над тим, щоб пробити стіну мовчання. І я думаю, що #MeToo переслідує ту саму мету. Якщо мовчання припиниться, злочинці збагнуть, що це вже не табу. Тому я підтримую цей рух.