Дітер Косслік: "Берлінале" - це завжди також весело!

Найбільший у Німеччині міжнародний кінофестиваль - "Берлінале" - стартує 11 лютого. Дітер Косслік, який очолює фестиваль от уже майже 15 років, розповів DW, на що поціновувачі кіно можуть очікувати цього року.

DW: Пане Косслік, за кілька днів починається 66-ий кінофестиваль "Берлінале". Що вас найбільше тішить?

Дітер Косслік: Найбільше я радію, коли відкриття проходить без жодних проблем. Відкриття - це завжди хаос, багато людей. Але якщо все проходить добре, то потім починається справжній "Берлінале".

На "Берлінале" завжди багато емоційних моментів - я пригадую Rolling Stones на червоному килимі, а також колишніх в'язнів Гуантанамо на показі документальної стрічки "Дорога до Гуантанамо". Які цікавинки будуть цього разу?

На жаль, цей фільм ("Дорога до Гуантанамо") треба пам'ятати - через його тему. Щось схоже є в нашій програмі і цього року. Це багато стрічок про міграцію та втрату батьківщини, які підтверджують основну тему кінофестивалю - "Право на щастя".

"Право на щастя", що це означає?

Воно може мати дуже різні значення. Наприклад, у німецькій конкурсній стрічці "24 тижні" одна пара шукає щастя в родині. У них народжується друга дитина, і вони обговорюють, що це означає. Потім вони переживають деякі труднощі, і дискусії стають дедалі гарячішими. Йдеться про те, як ми можемо бути щасливі як родина? Як нам бути щасливими з цією новою дитиною? І якщо зупинити камеру й подивитися на загальну картину, то можна сказати, що всі люди в світі, які мігрують зі своєї батьківщини, з тих місць, де вони живуть, справді шукають щастя. Інакше б вони залишалися вдома. Ніхто не залишає свою батьківщину, якщо не змушений цього робити. І це, на мою думку, пов'язує ці 435 стрічок, які ми показуємо цього року на офіційних показах Берлінале.

І це ваше гасло знову-таки показує, що кіно несе соціальну відповідальність.

Кожен культурний захід несе соціальну відповідальність. Культура - це і є соціальна відповідальність! Це те, що зараз потрібно більше, ніж будь-коли, бо економіка не виправдала сподівань. Адже теперішня катастрофа - це не лише релігійна війна в світі. Це, можливо, також схоже на часи хрестоносців, які колись вирушали до чужих земель, щоб поширювати там нашу релігію. Але катастрофа сьогодення - це також відповідь на нестримну економічну глобалізацію в світі. Люди збідніли, люди від цього вмирають, люди працюють у жахливих умовах. І ми носимо ці футболки за євро і не замислюємося, хто ж їх виробляє, у яких умовах.

Кожен, хто хоч раз був на "Берлінале", знає, що тут можна дуже втомитися. Що для Вас, як директора фестивалю, означають ці десять днів тотального стресу, 24 години на добу. Чи приносить це задоволення? Чи це тільки стрес?

Ні-ні-ні. Це справді стрес, але, звісно ж, це також і дуже весело. По-друге, кінофестиваль - це свято кіно. Звісно, у нас також є комедії - наприклад, хороший фільм Депардьє. У нас є дуже-дуже добрі французькі стрічки, до речі, чотири в офіційній програмі, від перегляду яких можна отримати велике задоволення. Вони легко висвітлюють соціальні проблеми, і це дуже весело. Наприклад, у нас буде чудова комедія Домініка Молля. Доведеться всюди встигнути - це ж те, що ми робимо щодня. Ми не можемо вічно бігати та говорити, що ми не хочемо тут більше жити, бо тут усе погано. Ми хочемо також бути щасливими, і це треба мати на увазі. Тому й нема якогось окремого Берлінале, присвяченого виключно біженцям, є тільки один-єдиний Берлінале, де ми шукаємо щастя. А біженці, звісно, є значною частиною цього.

Берлінале важається також найбільшим публічним кінофестивалем у світі. Назвіть, будь ласка, три речі, які повинен знати відвідувач "Берлінале", щоб підготуватися до кінофестивалю.

Передусім потрібне те, що в нього вже і так є, а саме радість, любов та відданість справі кіно. Адже часом квиток на показ не так і легко здобути. Безумовно, він також повинен мати льодяник від кашлю. Під час перегляду німих фільмів трапляється так, що дві тисячі людей починають одночасно кашляти. Це свого роду ланцюгова реакція. Треба також тепло вдягнутися, щоб не застудитися, та добре поїсти. Перекусити можна й у нас - там, де продається вулична їжа. Це звісно не дешево, але принаймні це добрі страви. Так можна звести кінці з кінцями.