Крихкий режим припинення вогню в Україні: жінки у Широкиному

Кулеметні черги чутно повсюди в Широкиному. Проросійські сепаратисти, чиї позиції розташовані в селі, бачать на околиці населеного пункту своїх супротивників: подекуди лиш 500 метрів відділяє їх від українських військовослужбовців. В десяти кілометрах на захід лежить Маріуполь, претензії на який висувають сепаратисти. Уряд у Києві виходить з того, що наступні масштабні бої відбуватимуться тут, адже Росія хоче прокласти сухопутний шлях до анексованого Криму. А шлях до Маріуполя веде через Широкине.

Тетяна Бабікова все ще живе тут, на вулиці Степовій - остання з усієї родини. Вона стоїть неподалік від батьківського будинку та розмовляє зі спостерігачами Організації з безпеки та співробітництва у Європі (ОБСЄ). Цього разу сепаратисти їх пропустили. Але так трапляється не завжди, хоча погоджені в середині лютого мінські домовленості передбачають повну свободу руху міжнародних спостерігачів.

"Що ж це за припинення вогню таке?"

Широкине - одне з тих місць, де попри припинення вогню стріляють майже щодня. "У людини не може бути стільки сил, щоб таке витримати", - говорить Тетяна Бабікова, після чого лунають чергові постріли. "Як я маю себе тут почувати? Вчора стріляли з гранатомету, так одна граната влучила у житловий будинок. Що ж це за припинення вогню таке?", - обурюється 63-річна мешканка Широкиного.

Навпроти стоять два бойовика зі штурмовими гвинтівками напоготові. Бабікова проти сепаратистів та підтримує уряд у Києві. Вона живе на ворожій території. Частина її родини емігрувала в Канаду. За фінансової допомоги родичів вона купила ділянку землі, яка тепер перебуває по той бік фронту, на території, яку контролюють Збройні сили України. Співробітники ОБСЄ є для Бабікової гарантами безпеки та моральною інстанцією. "Любі дітки, - звертається вона до спостерігачів, - прошу вас, захистіть нас усім, чим можете, своїм моральним авторитетом. Наша земля та наші діти вже давно забули свої цінності". І знову на іншому кінці села чутно автоматичну стрілянину.

Більшість тих, хто лишився - жінки

Більше 30 мирних жителів досі живуть у Широкиному. Півроку тому село цілком контролювалося українськими військами, зараз у сепаратистів позиції в центрі населеного пункту. Очевидно, що тут точилися запеклі бої: заледве в якому будинку уздовж головної вулиці є ще вікна. Нема ані електро-, ані водопостачання. Час від часу приїжджають представники Міжнародного комітету Червоного Хреста, привозять людям допомогу. Але це трапляється нерегулярно - лише тоді, коли бойовики їх пускають. Так само, як, наприклад, спостерігачів ОБСЄ, які все роблять для того, щоб регулярно відвідувати місцевих мешканців. Це єдиний захист, який вони їм можуть запропонувати.

Більшість тих, хто лишився - це жінки, такі як Тетяна Бабікова. "Я думаю, тут і настане мені кінець, нещодавно тут був один росіянин та склав список з нашими іменами й адресами. Він сказав, що в нього мати як я", - розповіла Бабікова. Вона йому відповіла, що її чоловік був росіянином, тож її діти наполовину українці, наполовину росіяни. Можливо це допоможе, і її залишать у спокої. Але в повсякденному житті її не полишає страх: "Можливо, я не переживу сьогоднішній день. Я не повинна все це вам розповідати". Через кілька днів стало відомо, що після візиту спостерігачів ОБСЄ Бабіковій погрожували. Бойовики пригрозили її вбити, якщо вона ще хоч раз заговорить.

Спокій у Луганській області

Понад 400 кілометрів фронту розділяє проросійських сепаратистів та українські війська. На більшій частині так званої лінії розмежування дотримуються припинення вогню, повідомляють у моніторинговій місії ОБСЄ. Втім, на сході України мало хто вірить, що так триватиме і далі.

В Луганській області, 40 відсотків якої контролюють сепаратисти, справді майже не стріляють. Спокійно і у Щасті, містечку біля лінії зіткнення, на українському боці. Але, один з солдатів на блокпосту говорить: "Бойовики підуть далі. На їхній погляд, захоплені ними території надто малі". Мало хто вірить, що погоджене в лютому в Мінську припинення вогню буде тривати. Але дедалі більше людей хочуть лише одного - миру.

Галина, одна з найстарших жінок у Широкиному, запитує спостерігача ОБСЄ, який стоїть перед воротами її садиби: "Як гадаєте, коли скінчиться ця війна?" "Повірте нам, ми працюємо над цим", - відповідає він. Це не перша війна, яку майже 80-літня жінка має терпіти. Попередня скінчилась 70 років тому.