Коментар: Адже не відають, що коять
Такі невеликі військові операції французький президент може схвалювати самостійно. Коли у Єлисейському палаці йому стає нудно, якщо у внутрішній політиці йому нічого не вдається, він може відрядити кілька штурмовиків на підтримку боротьби Заходу з варварством "Ісламської держави" (ІД). Приблизно таким випадковим здається рішення Франсуа Олланда після літніх канікул долучитися до авіаударів на Близькому Сході. Причому якихось видимих політичних ініціатив щодо Сирії від Парижа не надходило.
І він може бути впевненим, що французам його державницький жест сподобається. Войовнича риторика викликає повагу у французького виборця. Отже, штурмовики підуть на користь дещо підмоченому політичному реноме президента. Він здається дієвим чоловіком, який щось робить. На цьому тлі запитання про те, наскільки доцільними є його дії, видається майже дріб’язковим. Адже поки всі інші європейці воліють триматися подалі від сирійської катастрофи, Франсуа Олланд надсилає свої військові літаки, аби принаймні символічно щось зробити.
Багато запитань до мети місії, мало відповідей
Невже президент дійсно вірить у те, що він може закінчити війну, додаючи ще більше війни? Оглядачі на шпальтах французької преси закидають Олланду, що він повторює помилку Джорджа Буша-молодшого в Іраку. Звісно, це порівняння кульгає, але його рішення про відправку літаків до Сирії видається так само непродуманим до кінця.
Олланд дійсно вірить у те, що його літаки зможуть завадити успіхам "Ісламської держави" на території Сирії? Він вірить, що їм вдасться те, що практично не вдалося домінуючій військовій авіації США? Навіть якщо це було би так, хто би заповнив вакуум влади, що виникне? Чи не прийдуть на зміну одним вбивцям інші? І хто повірить наївним запевненням, що уряд у Парижі не хоче своїми діями підтримати кривавого вбивцю Башара Асада? Про них судитимуть за наслідками їхніх дій, а не за заявленими ними намірами. Представники опозиції запитали у президента під час парламентських дебатів, чого він домагається відрядженням літаків: скинути Асада чи прогнати бойовиків ІД? Зрештою, мета цієї місії так і залишилася незрозумілою. Адже перспективи будь-якого успіху видаються туманними.
Військового вирішення немає
Франсуа Олланд знає, що у Сирії немає військового вирішення. Але він піддається внутрішньополітичному тиску і створює видимість дій. Консерватори з партії "Республіканці" розігрують зовнішньополітичну карту, коли йдеться про проблему сотень тисяч біженців від війни у Сирії. Мовляв, ми маємо стабілізувати цю країну і тоді вони залишатимуться вдома. Республіканці сподіваються таким чином відтягнути голоси у правих популістів з Національного фронту, які проводять кампанію проти біженців за прикладом угорського президента Віктора Орбана. Соціаліст Олланд, своєю чергою, намагається тепер переплюнути обидві праві партії і робить із себе рішучого полководця.
Сирійська драма однак не годиться для таких експериментів. Від обіцянки у складі регіональної коаліції, можливо, навіть долучитися до наземної військової операції, перехоплює подих. Утім, президент Олланд – як і всі ми – виходить із того, що до цього не дійде. Єдине рішення, яке можна собі уявити – політичне. Хоч досі ніхто і не знає, як його досягнути. У всякому разі для такого роду переговорів не можна бути гидливим. Адже навіть гіпотетичні переговори з президентом Путіним, а також із Асадом або ІД викликають блювотний рефлекс. Утім, їх не уникнути. Для Сирії вже немає хороших рішень, лише менш жахливі. Кілька французьких військових літаків радше не належать до підходящого інструментарію.