Цієї неділі сотні тисяч людей знову вийшли на вулиці в Гонконзі. Вони вимагали цілковитого припинення розгляду законопроєкту про екстрадицію і відставки глави адміністрації Гонконгу Керрі Лам. Розлючені протестувальники виступають не лише проти законодавчої ініціативи як такої, а і проти китаїзації їхньої території. А також за збереження гонконзької ідентичності.
Гонконг кардинально відрізняється від материкового Китаю
Гонконзька конституція гарантує дотримання громадянських прав і свобод у колишній британській колонії. Демократичний суспільний лад західного зразка, верховенство права, свобода преси й висловлювань - слова, чужі для материкового Китаю. Китайський політик-реформатор Ден Сяопін сформулював принцип, який став основоположним для возз'єднання території з Китаєм: "Одна країна - дві системи". Це мало означати, що Китай перебирає на себе лише формування зовнішньої політики та питання оборони, усе решта залишається сферою самоврядування жителів Гонконгу. Таким чином Гонконг має особливий статус і є по суті абсолютно відмінним від материкової частини країни: інша політична система, інша валюта, інший діалект, інші розетки й лівосторонній рух. Жителі Гонконгу пишаються цим.
Однак політична реальність виглядає абсолютно інакше, а законопроєкт про екстрадицію став останньою краплею, яка переповнила чашу терпіння. Жителі Гонконгу невдоволені постійним втручанням з боку Пекіна. Посол Китаю у Великобританії хоч і заперечив те, що зміни до закону про екстрадицію були ініційовані Пекіном, однак є багато ознак, які вказують саме на це. Так, час виступів під час розгляду законопроєкту був обмежений, а сам розгляд відбувався із великим поспіхом.
Який уряд може собі дозволити не дослухатися до протестів, коли на вулицю вийшов кожен сьомий виборець? Однак адміністрація Гонконгу на чолі з Керрі Лам великою мірою залишається непохитною. Зроблена в суботу заява про призупинення розгляду законопроєкту не змогла вдовольнити вимоги протестувальників.
Так, те, що житель з Гонконгу, який у 2018 році вбив свою вагітну подругу на Тайвані і пізніше зізнався у злочині, за чинним законодавством не може бути екстрадований, - це правда. Однак скасування загальної заборони екстрадиції до материкового Китаю, Тайваню й Макао замість створення такої опції залежно від конкретного випадку - не є адекватним рішенням і не сприятиме досягненню мети.
Переслідування критиків режиму
Хто ж може бути зацікавлений у якнайшвидшій появі такої можливості видачі правопорушників? Ви ще пригадуєте торгівця книжками Лі Бо із крамниці Causeway Bay Books, який продавав заборонені на материку викривальні книжки? У 2015 році він зник у Гонконзі, а пізніше "знайшовся" на території материкового Китаю. За інформацією офіційного Пекіна, він виїхав добровільно - при цьому в нього навіть не було при собі документів. А прикордонні служби Гонконгу не зафіксували легального виїзду цієї особи.
Або ж приклад мультимільярдера і підприємця Ксяо Джинхуа, до якого, як повідомляла у 2017 році Financial Times, перед його віпапартаментами заговорили "п'ять або шість співробітників держбезпеки Китаю в цивільному і доправили його разом із двома його охоронцями на материк". Місцеперебування бізнесмена і звинувачення на його адресу і досі невідомі.
Попередні законодавці Гонконгу обґрунтовано пояснили, чому підозрюваних у злочинах донині не можна було естрадувати на материкову частину Китаю. Тому що там неможливе чесне судочинство, а органи правосуддя не є незалежними. Також на території Гонконгу могли би затримувати закордонних активістів і критиків режиму, яких Китай воліє притягти до відповідальності, - навіть якщо вони лише летять із пересадкою в Гонконзі. Рано чи пізно це могло загрожувати кожному в Гонконзі, який би вже нічим не відрізнявся від будь-якого іншого міста на території Китаю.
Справжньої демократії у Гонконзі вже немає
Згідно із п'ятою статтею конституції Гонконгу, йому гарантована свобода дій протягом 50 років. Однак через 22 роки після повернення до складу Китаю все це виглядає інакше. Від справжньої демократії не лишилося і сліду.
Прямі вибори численних членів законодавчої ради та глави адміністрації, які були чітко передбачені конституцією, відкладені у довгу шухляду. В обох випадках Пекін має в руках важелі впливу. Главу адміністрації обирає комітет, абсолютну більшість у якому мають прокитайські функціонери. А у міському парламенті лише 35 із 70 місць обираються напряму. У парламенті нинішнього скликання демократична фракція має лише 26 мандатів. Із роллю маріонетки Пекіна не згодна передусім молодь у Гонконзі. Вона створила нову партію, яка виступає за незалежність території.
Пекін поки що зачаївся і виступає проти "закордонного втручання у його внутрішні справи". Через цензуру на території материкового Китаю не можна прочитати про масові демонстрації - буквально нічогісінько. Керівництву Комуністичної партії буде достатньо, якщо принцип "одна країна - дві системи" залишатиметься лише на папері. Адже папір стерпить усе.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.