Навіщо "Правому сектору" другий фронт в Україні?

Збройне протистояння "Правого сектора", контрабандистів та співробітників спецслужб у Мукачевому вкотре продемонструвало брак волі у нової української влади позбутися кримінальної спадщини попередників. Боротьба з контрабандою, яка стала причиною нинішнього протистояння у Закарпатті, є серйозною загрозою для внутрішньої стабільності у державі. Брак реформ та радикальних дій влади може призвести до серйозних наслідків. А саме - відкриття внутрішнього фронту в Україні.

Слабкість влади

Закарпаття завжди жило за своїми, особливими законами. Той лад, який сформувався там з початку 1990-х, цілком можна назвати феодальним. Декілька "князьків" поділили між собою сфери впливу, підгребли під себе суди, міліцію, митницю та прокуратуру. Все, що відбувалося в Закарпатті останні 20 років, відбувалося в інтересах кількох кланів та груп. Так було в часи Кучми, Ющенка та Януковича. Не змінилася ця система і під час президентства Порошенка. Ніхто не хотів і навіть не намагався змінити ту систему, котру два десятиліття плекали лідери закарпатських кримінальних угруповань.

Те, що відбулося 11 липня у Мукачевому, ще раз засвідчило слабкість нової української влади. Хоч як би СБУ та МВС не намагалися представити бійців "Правого сектора" у ролі "поганих хлопців", а себе - у ролі "жеглових", абсолютно очевидно: якби не було контрабанди, приводу для конфлікту, то не було би й стрілянини. За минулі півроку постмайданівська влада, на жаль, не зробила нічого для того, щоби побороти контрабанду в Закарпатті. Може, вона була в ній зацікавлена?

Іронія долі полягає в тому, що і ті, хто повинен захищати закон всередині країни, і ті, хто взявся обороняти її від зовнішнього ворога на сході, виявилися втягнутими у банальні розбірки місцевих "князьків", котрі контролюють нелегальні потоки товарів. Нинішня центральна влада, що взяла курс на євроінтеграцію, змушена була продемонструвати: вона контролює ситуацію на кордоні України з Євросоюзом. Адже бійці "Правого сектора" у камуфляжній формі з гранатометами та автоматами - за півтори тисячі кілометрів від зони бойових дій на Донбасі - серйозний виклик для українських спецслужб.

Якщо СБУ та МВС знали про переміщення до зубів озброєних "правосеків" країною, то чому не запобігли бійні? А якщо не знали, то чи не свідчить це про їхній непрофесіоналізм? І, врешті-решт, дуже важливо отримати відповідь на головне питання: на чиєму боці у мукачівському конфлікті виступали міліція та спецслужби?

А чи був хлопчик?

У нинішньому конфлікті "Правий сектор" інформаційно переграв МВС та СБУ. Поки спецслужби незграбно намагалися сформувати образ "правосеків"-кримінальників, соратники Дмитра Яроша пікетували будівлю адміністрації президента та проводили мітинги у великих містах. "Правий сектор" наполягає на тому, що у ситуації з Мукачевим неправа міліція і вимагає відставки голови МВС Арсена Авакова. Міліція ж розповідала про викраденого хлопчика, котрим як щитом прикривалися переслідувані міліцією "правосеки", а ЗМІ та блогери порівнювали це повідомлення з історією про начебто розіп'ятого на Донбасі хлопчика від російських пропагандистів.

Хоч як насправді все було, влада вкотре за старою радянською звичкою спробувала звалити все на одну зі сторін конфлікту - на "Правий сектор". МВС та СБУ виявилися поганими оповідачами у закарпатській історії, що породило у суспільстві серйозні сумніви у поданій спецслужбами інформації. Чесної розповіді про те, що відбулося у Закарпатті, від силовиків ніхто не почув. Роль МВС та СБУ у з'ясуванні відносин між двома кримінальними угрупованнями, що претендують на контрабандне лідерство, досі незрозуміла.

Брак довіри до влади - ось, мабуть, головний висновок закарпатської історії. Влада не поспішає пояснити справжні причини бійні у Мукачевому і повільно шукає винних. А часу на роздуми нема. Якщо ця ситуація повториться у будь-якій іншій точці країні, своє слово з добровольцями вже буде говорити суспільство. Механічна заміна одних митників на інших, перейменування міліції на поліцію нічого не дадуть. Порочна система, що існує в Україні, здатна пережувати та виплюнути будь-які благі ініціативи. Потрібен тільки повний демонтаж цієї системи.

"Правий сектор" між теперішнім та майбутнім

Бійці "Правого сектора" навряд чи тягнуть на роль сучасних "робін гудів". Звичайно, можна без кінця розповідати про добрі наміри "правосеків", які виступили проти пропаганди. Але це не дає відповіді на важливе питання: чому ці люди вільно розгулюють зі зброєю по країні? Це вже серйозна проблема і для Дмитра Яроша.

Зрозуміло, що з одного боку лідеру "Правого сектора" не випадає "здавати" своїх бійців, причетних до кримінальних розбірок. А з іншого - він ризикує тим, що ситуація, яка склалася у Мукачевому, може повторитися на Львівщині, Буковині чи Рівненщині. Очевидно, що влада не збирається більше терпіти вибрики "Правого сектора". І це рано чи пізно приведе до чергового збройного зіткнення соратників Яроша зі спецслужб. Можливість відкриття у країні внутрішнього фронту в умовах війни на Донбасі небезпечна тяжкими наслідками. Чи усвідомлюють це у "Правому секторі" та у владі? Напевно. Питання лише, чому обидві сторони так наполегливо йдуть на чолове зіткнення? Адже цим може скористатися третя сторона.

Автор: Сергій Руденко, журналіст, головний редактор телеканалу "Еспресо TV", автор книжок про українських політиків