Коментар
25 березня 2014 р.Насправді російський міністр закордонних справ має рацію. На самітах країн Великої вісімки в останні роки ухвалювалось мало конкретних рішень. І це відповідає дійсності. Оглядачі вже не раз "ховали" цей формат, оскільки саміти Великої двадцятки за участі Китаю, Бразилії та Індії набули тим часом більшого значення. Однак коли Сергій Лавров каже, що Росії не боляче від того, що вона не братиме участь у наступних самітах провідних індустріальних країн світу, то він лукавить. Володаря Кремля, вочевидь, дратуватиме, що він не сидітиме за одним столом з найвпливовішими політиками світу. Адже що саме вирішувалось на зустрічах очільників провідних держав світу, було неважливо. Головне - бути разом з ними. Клуб, як не крути, вельми ексклюзивний.
Горбачов, Єльцін, Путін - усі вони прагнули вмоститися за цим столом найбагатших. Їм довелось добряче напружитись, аби їх сприймали на рівних. Втім, усе це тепер у минулому. І можновладцю Путіну боляче від такого факту. Дипломатично Росія катапультована в 1991 рік. Тоді генсек КПРС Михайло Горбачов вперше отримав запрошення на саміт G7 у Лондоні. І він цим пишався.
Володимир Путін хотів з гордістю показати в червні цього року своє Сочі. Однак тепер нічого такого не буде. Але чи замислиться він над причинами? Свій курс, спрямований на експансію, Путін навряд чи змінить радикально, однак, можливо, візьме паузу. Семеро глав держав та урядів найпотужніших країн світу продемонстрували неабияку згуртованість щодо санкцій та невизнання анексії Криму. І така згуртованість, яка заслуговує на повагу, не залишилась непоміченою в Москві. Президент США Барак Обама уже висловив свою чітку позицію на підтримку України, Європи та НАТО. Інші шестеро членів клубу підтримали його. Дипломатична перемога Заходу й поразка Росії, ба навіть справжній ляпас Путіну.
Як тепер реагуватиме російський президент? Розізлиться ще більше й у гніві потягнеться за східною Україною? Чи спочатку спробує організувати анти-саміт, таку собі зустріч однодумців? Однак, багато бажаючих взяти у ній участь знайти, очевидно, не вдасться. Нині Росія не має справжніх союзників. Навіть Китай проявляє стриманість. Як довго зможе витримувати Путін таку ізоляцію? Дипломатичний демарш на саміті в Гаазі навряд чи допоможе повернути Крим Україні, однак сигнал з боку G7, мабуть, дозволить запобігти подальшому загостренню кризи й загальмує новий розкол Європи та повернення до холодної війни. Тепер це залежить від Путіна та реакції російської правлячої еліти. Якщо російська армія таки висадиться на материковій частині України, на наступному рівні можна вимагати виключення Росії з G20. Чи сприйме Сергій Лавров цю новину так само невимушено?
Економіка тим часом реагує на випередження. Інвестори вже забирають свої гроші з Росії. У німецьких ділових колах чути, що довіра, на будівництво якої пішли десятиліття, починає руйнуватись. Тож економічних санкцій формально можна й уникнути - процес ерозії вже розпочався. Це мало б примусити Путіна серйозно замислитись. Тепер G7 та європейські держави повинні залишати відкритими комунікаційні канали і якимось чином спонукати Росію сісти за стіл переговорів з Україною. Відмова від проведення саміту G8 у червні в Сочі аж ніяк не означає вичерпання дипломатичних потуг.
Переможець у цій ситуації, до речі, уже визначений, навіть якщо й випадково: вперше саміт відбудеться не в країні, яка входить до цього екслюзивного клубу, а в Брюсселі - столиці Європейського Союзу.