Коментар: Невдача для кремлівських "яструбів"
До "допінгового" сюжету важко, майже неможливо поставитися як до епізоду суто спортивної історії людства. Навіть якщо члени виконкому МОК, які обговорювали відсторонення російської збірної від ігор у Ріо-де-Жанейро, самі й на думці не мали жодної політичної складової (в це, втім, теж важко повірити), сам контекст нікуди не подінеться. "Посткримська" Росія, якщо її порівнювати з "докримською", зустрічає сьогодні в світі майже нульову терпимість по відношенню до себе. Немає нічого дивного в тому, що саме спорт, наймасовіша і найяскравіша розвага людства, став символом цієї "нульової терпимості" - навіть якщо міжнародні спортивні чиновники нічого такого не мали на увазі.
Чого уникла Росія
Витік інформації в газету Mail on Sunday напередодні голосування МОК виявився недостовірним (британська газета анонсувала відсторонення всієї російської збірної від ігор), але в певному сенсі корисним. У тих, хто стежив за передолімпійський новинами, було кілька годин подумати про те, що буде, якщо Росія залишиться без Ріо.
Чи відмовляться російські телеканали транслювати відкриття ігор і змагання, якщо там не буде російської команди? Чи влаштує Росія якісь альтернативні ігри на кшталт "Дружби-84" (спортивні змагання для соціалістичних країн під час Олімпіади в Лос-Анджелесі, яку бойкотував СРСР)? Чи варто чекати якихось асиметричних заходів, як було у випадку з санкціями після Криму, у відповідь на які Росія ввела ембарго на європейську сільгосппродукцію?
Безумовно, відсторонення російської збірної від Олімпіади стало б загальнонаціональним потрясінням, і російська влада, яка вміє, як ніхто, конвертувати загальнонаціональні потрясіння у вигідні їй рішення, звичайно, не втратила б нагоди відігратися за олімпійське приниження. Вона б пояснила російському суспільству, що спортсмени національної збірної стали заручниками політичних ігор Заходу, який не пробачив Росії не тільки Криму і Донбасу, а й сочинського тріумфу.
Відсторонення Росії від Олімпіади стало б неймовірним подарунком для російських "яструбів" - та ж Ірина Ярова, якби МОК проголосував інакше, була б на роки наперед забезпечена найбожевільнішими заборонними законопроектами, кожен з яких починався б словами "в умовах, коли Росію позбавили права брати участь в Олімпійських іграх".
Міжнародна ізоляція Росії вигідна Кремлю
Навряд чи хтось з тих, хто домагався позбавлення Росії участі в Олімпіаді, усвідомлює, що недопущення російської команди в Ріо стало б подарунком саме "яструбам" у Кремлі. Навпаки, для багатьох рішення МОК буде виглядати поступкою Кремлю. І справді: глава комітету Томас Бах вважається другом Володимира Путіна, багаторічний голова Олімпійських комітетів Росії та СРСР Віталій Смирнов залишається почесним членом МОК і найвпливовішим олімпійським лобістом.
Важливо розуміти: якщо ви шукаєте політичні засоби тиску на Росію, то уникайте таких рішень, які, за всієї плакатної ефектності, можуть бути вигідні, перш за все, самому Кремлю. Міжнародна ізоляція - одне з таких рішень. З точки зору Кремля зайвих приводів для антизахідної риторики не буває. А якщо антизахідна риторика підкріплена зрозумілим і близьким кожному вболівальнику-телеглядачеві фактом, тим простіше буде згуртувати націю навколо вождя, який сам один протистоїть решті світу.
Створюючи дискомфорт для російських громадян, спортсменів і вболівальників, ініціатори недопущення Росії на Олімпіаду не досягли б дискомфорту для влади. Зате росіяни - навіть нелояльні до Кремля - переконалися б, що Захід не бачить різниці між ними і владою, між російським суспільством і репресивною системою, що його пригнічує.
"Нульова терпимість" Заходу, що стала відповіддю на політику Володимира Путіна, ніяк не наближає кінець авторитарного правління, зате генерує щоразу нові приводи і для російської влади, і для нових заборонних законів. Навряд чи рішення МОК ознаменує зміну ставлення Заходу до Росії і росіян, але хоча б в одному окремому випадку "нульова терпимість" дала збій, і принцип колективної відповідальності не торкнулася не лише десятків спортсменів, а й мільйонів громадян Росії.