Те, що у Середньовіччі називали облогою, сьогодні називається режимом санкцій. США максимально стиснули кільце облоги Ірану - 5 листопада набули чинності "найжорсткіші санкції усіх часів" з метою здійснення "максимального тиску" на Тегеран. Навіть якщо обмеження і не зупинить повністю важливий для Ірану експорт нафти та газу, як того прагнуть у Вашингтоні, все одно нинішні санкції, запроваджені щодо енергетичного та банківського секторів країни, разом з тими, що набули чинності два місяці тому, дуже й дуже боляче вдарять по іранцях.
Чого бажає досягнути Трамп?
Чи матимуть ці санкції ефект, якого бажають президент США Дональд Трамп, його радник з питань національної безпеки Джон Болтон та глава Державного департаменту Майк Помпео, - зовсім інше питання. Американський президент пообіцяв примусити Іран до переговорів та укласти з Тегераном кращу ядерну угоду, ніж та, що уклали у 2015 році. Але ж навіть її критики визнають: Іран до цього часу дотримувався її умов та в обмін на послаблення санкцій згортав свою ядерну програму і підлягав найсуворішому міжнародному контролю. Чому ж Іран має сідати за стіл переговорів з урядом, який свідомо робить ставку на зміну влади в Тегерані і не висловлює розуміння легітимним безпековим інтересам Ірану, залишається таємницею Трампа.
І ще одне. У минулому санкції вже посилювали в Ірані позиції прихильників безкомпромісної політики. Зараз вони бачать підтвердження їхньої точки зору, що Заходу у цілому і США зокрема не можна довіряти, що будь-який крок назустріч їм є помилкою. Навіть президент Ірану Хассан Роухані, який завжди вважався поміркованим політиком, під натиском США почав робити доволі жорсткі заяви. І чим більше цей тиск зростатиме, тим скоріше в Ірані може прийти усвідомлення того, що тільки володіння ядерною зброєю гарантуватиме безпеку. І якщо без руху стоятимуть танкери, в Ірані знову можуть почати обертатися центрифуги. З непередбачуваними наслідками.
І варто нагадати, що атомну угоду з Іраном уклали не тільки США. Сторонами договору є також Німеччина, Великобританія, Франція, Росія та Китай. І вони уже неодноразово наголошували, що хочуть зберегти життя ядерній угоді. А Іран мав би й надалі отримувати вигоди від полегшення санкцій, від економічного обміну, який Роухані пообіцяв іранцям як нагороду за атомну угоду.
Безпомічні жести добрих намірів
І тим, що, незважаючи на тривалу підготовку до останніх санкцій, не знайшлось інструменту для протистояння волі Вашингтона, сказано все про баланс сил та інтересів у світі. Так званий "блокувальний статут" ЄС, який чітко забороняє європейським підприємствам дотримання американських санкцій, не перешкодив виходу європейських підприємств з Ірану. Проголошена верховною представницею Євросоюзу з питань зовнішньої та безпекової політики Федерікою Могеріні ідея створення спеціального агента (Special Purpose Vehicle, SPV) для здійснення торгівлі та фінансових трансакцій з Іраном в обхід санкцій США, так і не реалізована. До цього часу жодна з країн-членів ЄС не висловила готовність прийняти на себе увесь вогонь гніву США та розташувати цю структуру на своїй території.
Усі ці інструменти, вочевидь, є не більше ніж жестами доброї волі у бік Тегерана. Наскільки їх вистачить, щоб протистояти там противникам ядерної угоди, невідомо. Гірка правда: якщо унілатеризм до цього часу найважливішого партнера перетворюється на диктат, Європа повинна ставати більш самостійною та незалежною. З будь-якої точки зору.