Треба визнати: заяви європейців стосовно Москви стали жорсткішими. Так, верховна представниця ЄС із зовнішньої політики та політики безпеки Федеріка Могеріні прямо вимагала від Росії припинити бомбардування Алеппо. А Лондон, Париж і Берлін відкрито заявляють про воєнні злочини російського президента. Однак услід за обуренням донині не послідувало жодних дій. У будь-якому разі між міністрами закордонних справ ЄС немає єдності щодо того, що можна було би зробити, окрім лише заламувати руки.
На вихідних глава британського МЗС Борис Джонсон тимчасово увійшов у роль рішучого політика й натякнув на воєнну опцію у вигляді запровадження заборони для польотів над Алеппо. У той момент він перебував під впливом глави Держдепу США Джона Керрі, який в Лондоні випустив пару від свого розчарування в черговому змарнованому раунді переговорів із міністром закордонних справ і головним циніком Росії Сергієм Лавровим.
Можна зрозуміти, що постійні зустрічі із главою російського МЗС налаштовують американців на войовничість. Водночас ясно, що ані Вашингтон, ані європейці не готові розпочати третю світову війну через Алеппо. Ніхто не збиватиме російські винищувачі над сирійським містом.
Заховані мільярди Асада
Тож якщо все таки є бажання щось робити, залишаються лише подальші санкції. Спершу їхньою ціллю має стати Асад і його клан. Лондон і Париж, де на вербальному рівні панує найбільша відраза й обурення, могли би у першу чергу надолужити те, чого вони роками не спромоглися зробити. Британці та французи могли би нарешті взятися за довірених осіб і рахунки, нерухомість та заховані мільярди родини Асада. Франція анонсувала перші кроки у цьому напрямку, одна Лондон нічого не робить, роками спостерігаючи за діями друзів та спонсорів Асада.
Перекриття фінансової підтримки смертоносного диктатора з Заходу стало би необхідною, хоча й давно запізнілою санкцією проти режиму воєнних злочинців у Дамаску. І поки цього не зроблено, Борису Джонсону і його французькому колезі не годиться говорити зайвого.
Економічна криза ослаблює Путіна
Що ж стосується Росії, запровадження подальших санкцій проти Володимира Путіна - це єдине, що можна зробити. Погана економічна ситуація ослаблює російського президента. Криза пов'язана не лише із падінням цін на нафту, вона є й наслідком вже запроваджених санкцій з боку Заходу через події в Україні.
Це єдиний важіль, на який можуть натиснути європейці. Для Німеччини це означатиме передусім замороження проекту "Північний потік-2". Нині не час переходити до звичайних ділових стосунків з російським президентом. Нині час показати йому, що в Європі не хочуть мати справу з воєнними злочинцями.
Окрім цього, інші країни ЄС могли би висловити свої ідеї щодо того, як зробити роботу російських банків, олігархів та державних інституцій на міжнародному рівні ще складнішою. У цьому питанні є куди рухатися. Однак для цього необхідна єдність між країнами-членами ЄС. Можливо, глави держав та урядів могли би досягти її на саміті ЄС в кінці тижня. Однак є багато ознак того, що це буде нелегко.
Переговори лише створюють ілюзію
Володимир Путін місяцями водить Захід за ніс. Один раунд переговорів щодо Сирії за іншим завершуються нічим. Він іде на гуманітарні поступки, яких або зовсім не дотримуються, або які діють лише короткий проміжок часу. Він робить вигляд, наче хоче схилити Асада до поступок, а тим часом веде війну проти сирійської опозиції й населення країни. За цих умов досягти миру в ході переговорів не можливо, а розмови про це - пустопорожні.
Російський президент вже давно дотримується масштабної стратегії, спрямованої на ослаблення та розкол Заходу. Він не зацікавлений у мирі в Сирії або у своєму авторитеті на міжнародній арені. А кількох друзів йому вдається знайти все одно, як-то Ердогана в Туреччині. Європа може протистояти Путіну лише спільно і жорстко, поціливши його у слабке місце - економічну кризу. Усе інше - ілюзія.