Коментар: Успіх правих популістів в Австрії - які висновки?

На президентських виборах в Австрії стався справжній політичний землетрус: неочікуваний успіх у першому турі кандидата від правопопулістської Австрійської партії свободи (АПС) Норберта Гофера прозвучав як сигнал тривоги для решти Європи. Хоч посада президента в Австрії є переважно представницькою, та все ж надає деякі несподівані можливості для втручання. Гофер уже попередив, що хоче розпустити коаліційний уряд соціал-демократів та консерваторів, якщо він переможе у другому турі у травні. Адже після дострокових парламентських виборів його партія стала би найпотужнішою політичною силою в Австрії. І тоді альпійську республіку - як і Польщу та Угорщину - міг би очолити правопопулістський уряд.

Самозабуття колись "великих" народних партій?

Австрійські коментатори критикували слабкі показники колись "великих" народних партій та їхнє смиренне ставлення до зростання популярності АПС як вияв самозабуття консерваторів та соціал-демократів. Канцлер Австрії Вернер Файманн перетворився з політичного друга німецької канцлерки Анґели Меркель у її політиці щодо біженців на одного з її найбільших опонентів. Але це не додало йому популярності серед виборців. Як можна було відмовитися від прямої атаки на такого кандидата як Гофер, колишнього члена войовничого студентського товариства націоналістичної німецької орієнтації, а натомість ходити перед ним навшпиньки?

І, звісно ж, як можна було втриматися від висунення найсильнішого кандидата, якого можна знайти у своїй партії? А саме це й зробили дві колишні "великі" австрійські партії (Народна та соціал-демократи), висунувши на президентську посаду політиків, які очевидно не були зацікавлені у власній перемозі. Це політичне самогубство зі страху перед смертю! У Відні зі смутком спостерігають за власним крахом. У цьому може бути якийсь хворобливий шарм, проте це драматична політична помилка. Як ми знаємо з історії ХХ століття, усунути від влади правих дуже важко.

Вони всі різні та все ж схожі

"Наша Словаччина" та угорський "Йоббік" свідчать про зростання праворадикальних політичних рухів, особливо у Східній Європі. Але приклад АПС, Національного фронту у Франції та Народної партії у Данії демонструє, що навіть у країнах з давніми демократичними традиціями такі сили можуть бути на диво успішними в політиці. На прикладі Польщі, де політична партія "Право і справедливість" демонтує демократичні інституції, обмежує свободу слова та лише за кілька місяців завела країну в ізоляцію, можна спостерігати, що означає прихід до влади правих націоналістів. Вони руйнують демократію, тому що це є умовою їхнього перебування при владі. Нові праворадикали по-своєму відмінні, але у принципі всі однакові.

Ми не повинні бездіяльно споглядати за цієї тенденцією у Європі. Той, хто хоче щось змінити, має невідкладно починати щось робити. Почати варто з відмови у прийнятності в суспільстві прихильникам правих сил та їхнім поглядам. Мова йде про антидемократичність, расизм, націоналізм, ксенофобію чи ісламофобію. Це треба пояснювати настільки часто і відкрито, наскільки можливо.

Ми маємо пояснювати, що намагання сховатися за національними кордонами - це не відповідь на глобалізацію та її небажані наслідки. Чи хочуть Австрія, Словаччина або Угорщина кожна самостійно зупинити домінування фінансового капіталу або економічний наступ Китаю? Такі обіцянки є абсурдними, слід показувати їхню нісенітність та, передусім, пропонувати кращі відповіді. І, зрештою, старі народні партії знову мають почати піклуватися про тих, хто програє від глобалізації. Адже саме у їхньому невдоволенні й міститься політична порохова бочка.

"Старі добрі часи" кращими не були, вони є лише старими

Ностальгія за "старими добрими часами", як її пропагують праві партії, є нісенітницею. Адже вони хоч і є старими, хорошими вони не були, - щонайменше, не кращими за сучасність. І тут також є великий простір для просвітництва. Ностальгійне прагнення до позірно простішого світу є зрозумілим - хто не думав про щось подібне сам. Проте тут має йтися про те, щоби краще улаштувати майбутнє, оскільки у минулому живуть лише його привиди. Перше ж, що роблять праві, - це фальсифікація історії, як це можна побачити у Польщі. Виклик для всіх демократів у Європі перед лицем цієї тенденції є таким: не дивитися на правий популізм, як кролики на удава, а вступати у боротьбу!