Чи мали ви суворого шкільного вчителя, який допікає до живих печінок своїми дошкульними коментарями, чия суть: ти - ледар, що не хоче вчитися? Якою ж непомірно великою є радість, коли переходиш у старші класи або коли самого вчителя випроваджують на заслужений відпочинок.
Та минають роки, і вже під час зустрічі випускників з деяким щемом у серці згадуєш того буркотливого старого, який, зрештою, так багато тобі дав своєю залізною дисципліною. Аж тепер розумієш, що саме тому старигану та його "муштрі" завдячуєш своїми успіхами у навчанні та житті. Саме таким і був Вольфґанґ Шойбле (Wolfgang Schäuble) на посаді міністра фінансів Німеччини.
Ощадливість - головне
Вісім років поспіль глава мінфіну ФРН Шойбле наполягав на жорсткій фінансовій дисципліні в Єврозоні, скороченні державної заборгованості та на виконанні прописаних у відповідних договорах бюджетних та фінансових норм. Він і сам визнавав, що через його позицію колеги по Єврозоні "нервували". Але згодом навіть делегати від Греції заявляли, що Шойбле - де тиском, а де й упертістю - домігся правильної позиції.
Країни Єврозони, які потрапили у вир економічно-фінансової кризи, отримали небачені доти пакети фінансової допомоги, що допомогло їм втриматися на плаву. Їх змусили до реформ, які вони самотужки ніколи б не провели. У довгостроковій перспективі від цього у виграші лишися всі. Лише в Греції це триває довше, ніж у інших країнах, бо криза там виявилася настільки глибока, уряди - настільки неспроможними, а спротив фінансовій дисципліні - настільки сильним.
Вольфґанґ Шойбле втримав єдність Єврозони, хоч і був іноді грубуватим, а іноді й зарозумілим. Він запобіг перетворенню Єврозони на товариство з повною відповідальністю. Утім, це він зробив не сам. До політики порятунку Єврозони активно долучилися й такі країни, як Нідерланди, Фінляндія, країни Балтії, Словаччина, Австрія, а також великою мірою Франція та Італія.
Політика економії - не винахід Шойбле. Щоб відвернути колапс, скорочення державних видатків було просто не уникнути. У першу хвилину, почувши, що Шойбле йде з посади, дехто з міністрів фінансів південних країн Єврозони, може, й зітхне з полегшенням. Але згодом стане зрозуміло, що те, яким чином Шойбле здійснював свою політику, багатьом пішло на користь. Він не побоявся ризикнути та пригрозити грецькому уряду, який вів просто згубну бюджетну політику, виключити Грецію з Єврозони. І це подіяло. Що думали про нього інші, яким зображували його на плакатах, - це Шойбле було байдуже. Він дотримувався власних правил та власних принципів. Ну тобі чистої води учитель.
Саме Шойбле був головною рушійною силою в боротьбі проти податкових оаз та активно виступав за створення такого банківського союзу, який не означав би спільну відповідальність за ризики. А вже насамкінець він застерігав, що фінансова криза, боргова криза та криза євро ще далеко не подолані. Ми перебуваємо у процесі долання наслідків і не можемо зараз розслаблятися - таким був його меседж. Припинення нових заборгованостей, бездефіцитна бюджетна політика, відома під назвою "чорний нуль", - це його заслуга. Найкращою економічна політика є тоді, коли держава не розвалюється під тиском боргових тягарів.
А як повівся б Шойбле?
Попри всі свої заслуги суворий учитель Єврозони, звісно, не буде незамінним. Може, комусь і бракуватиме його характерного профілю, але визначальним буде саме та політика, яку новий уряд Німеччини прагне проводити в Брюсселі. А вона, хоч і без Шойбле, не посунеться істотно в бік збільшення видатків та безоглядного покриття чужих витрат, чим, можливо, марять грецькі та італійські популісти. Так само й та особа, котра отримає пост міністра фінансів ФРН, а, цілком імовірно, що кандидатуру на цей пост висуватиме ліберальна Вільна демократична партія, не відступатиме від курсу видаткової дисципліни та реформ у тих країнах спільноти, які через кризу потребують допомоги. У чомусь іншому просто не вдасться переконати німецьких платників податків.
Іспитом на міць стане наступна серйозна криза. Вольфґанґ Шойбле про всяк випадок застеріг, що спекулятивні мильні бульбашки можуть луснути та призвести до нових фінансових криз. Єврогрупа впорається із майбутніми викликами і без Шойбле. Але дехто з тих, хто вирішуватиме ці питання, мабуть, запитає себе: "А як повівся б той старий із його багатим досвідом?"