Латвійський режисер зняв фільм про українських волонтерів

DW: Пане Вінгріс, розкажіть коротко про сам фільм. Про що він, і якою є головна думка, яку Ви хотіли донести до глядачів?

Яніс Вінгріс: Цей фільм - про масовий волонтерський рух в Україні. Я дуже уважно спостерігав за подіями в Україні. І я був дуже здивований і вражений, коли вперше поїхав в Україну і побачив, наскільки масштабним є цей рух. Всі знають про добровольців, які зі зброєю у руках йдуть захищати Україну, але далеко не всі знають про волонтерів, які працюють в тилу, а не на передовій. Цей фільм про волонтерський рух в цілому, але його головними героями є два волонтери, Іван Бордун і Родіон Григорян, які займаються доставкою допомоги з Києва на передову у зоні АТО. Цим фільмом я хотів сказати, що завдяки цьому волонтерському руху українська армія змогла зупинити ворога.

Де знімався фільм?

Фільм знімався у зоні бойових дій, починаючи з Маріуполя і до Слов'янська. Я був у гарячих точках, таких як Піски, Мар'їнка, Авдіївка, Широкине. Також я був у Дніпропетровську, який вважається основним транзитним містом між фронтом та рештою території України, тут я знімав кадри для фільму в армійському госпіталі, де лікують поранених бійців. Тут я зустрічався з представниками волонтерських організацій, познайомився з багатьма цікавими людьми. У Дніпропетровську я також відвідав центр для біженців.

Ви були у справжніх гарячих точках. Чи траплялись якісь незаплановані події під час зйомок? Наприклад, обстріли з боку проросійських бойовиків.

Я перебував у цих місцях у період затишшя. Я не ставав свідком ніяких боїв, але вони відбувались досить близько. Кілька разів стрілянина відбувалась зовсім поруч, і це було добре чутно. Мені пощастило, що в цей період не було якихось великих боїв. Упродовж усього процесу зйомок ми спостерігали за шкодою, якої завдала війна. Наприклад, у Пісках не залишилось жодного неушкодженого будинку. Хоча фільм не про безпосередні бойові дії, але від початку й до кінця ви відчуваєте, що війна зовсім поруч.

В Україні - ціла армія волонтерів. Як Ви відібрали героїв до свого фільму? Чому саме Іван Бордун і Родіон Григорян?

Змушений зізнатись, що доля звела мене з Іваном і Родіоном випадково. Під час моєї першої подорожі до України ми дуже швидко зрозуміли, що все йде не так, як ми запланували. У нас були певні плани й наміри, куди їхати, що робити і що знімати, але ми швидко усвідомили, що це дуже важко. Непросто потрапити в зону АТО, потрібно отримати дозвіл від СБУ, але й цього недостатньо, бо потрібно пройти через блокпости, а також здолати безліч інших перешкод. І потрібні надійні люди, які могли б нас супроводжувати там. І, чесно кажучи, під час нашої першої поїздки ми не зняли нічого з того, що планували зняти. Але зате ми познайомились з Іваном і Родіоном. Вони виявились достатньо цікавими персонажами для фільму, і до того ж - дуже сміливими для того, щоб відвезти нас у зону АТО і опікуватись нами там.

Прем'єра фільму відбудеться 9 березня у Ризі. Чи плануєте Ви після цього показувати фільм в Україні?

Після прем'єри у Ризі 9 березня ми матимемо й інші покази в містах Латвії. Але ми працюємо над тим, щоб показ фільму не обмежився лише територією Латвії, бо з Латвією цей фільм пов'язує лише походження команди, яка його знімала. На мій погляд, цей фільм може викликати інтерес і бути показаний будь-де в світі. Саме тому ми плануємо перекласти фільм іншими мовами, зокрема, англійською, німецькою, польською, і просувати фільм в інших країнах. І, звичайно, я був би дуже щасливий мати змогу показати фільм також і в Україні. Ми вже зв'язались з деякими людьми в Україні, які допомагають нам у цьому процесі.

Яким був бюджет фільму, і чи допомагав хтось з його фінансуванням або якимось іншим чином?

Насправді, цей фільм був створений не так, як зазвичай знімаються фільми. Коли ми починали його знімати, ми ще не знали, як закінчимо зйомки. Сам процес зйомок ми змогли здійснити самотужки, я є одночасно і режисером, і оператором, і редактором фільму. Але потім ми зрозуміли, що нам потрібно залучати більше людей та ресурсів до роботи над фільмом, здійснювати переклад, субтитрування, редагувати звук та відео. Адже ніяких додаткових джерел фінансування, окрім наших власних грошей, ми не мали. І нам пощастило, бо ми отримали підтримку від Фонду розвитку культури Латвії, до процесу роботи над фільмом і до організації прем'єри долучились інші люди на безоплатній основі, дехто фінансово нас підтримав.

Як у стороннього спостерігача, який побував безпосередньо в зоні конфлікту - чи є у Вас відчуття, що ця війна скоро закінчиться?

Це якраз те питання, яке я сам задавав людям, яких зустрічав в Україні. Звучали різні думки, але ніхто насправді не вірить, що це може скоро завершитись. І навіть враховуючи те, що Росія ув'язалась в інші конфлікти, у Сирії й Туреччині, я все одно не вірю, що це може скоро скінчитись. Російська влада, можливо, і розуміє, що в цій війні вона терпить поразку, але вона все одно зацікавлена в збереженні нестабільності в Україні. Не думаю, що Путін може собі дозволити залишити Україну, бо тоді цього просто не зрозуміють його послідовники в Росії.

Повнометражний документальний фільм "Волонтери" Яніса Вінгріса презентують 9 березня у Ризі в кінотеатрі Kino Suns. У центрі подій фільму - історія двох волонтерів, Івана та Родіона, які допомагають українській армії. Зйомки фільму проходили в червні, серпні та жовтні 2015 року в зоні бойових дій на Донбасі. Робота над фільмом тривала близько півроку.