Лауреатка німецької премії: В Україні культ пливти за течією

21-річна чернівчанка Євгенія Лопата є однією з наймолодших культурних менеджерів в Україні. Вона налагоджує культурні містки між Україною та Заходом, співпрацюючи з відомими сучасними письменниками. Уже кілька років дівчина є кураторкою Міжнародного поетичного фестивалю Meridian Czernowitz. А цьогоріч німецький Фонд "Молода Європа", заснований Пауліною Шварцкопф (Schwarzkopf-Stiftung Junges Europa), відзначив Євгенію премією "Молода європейка 2015 року".

Ця нагорода присуджується політично активним молодим людям, які своєю діяльністю сприяють "порозумінню між народами та євроінтеграції". Українка отримала її за втілення двох проектів. Один з них - літературні подорожі українських авторів за кордон з публічними виступами та дискусіями на тему нинішньої ситуації в Україні. Другий - був пов'язаний з приїздом до України данського поета, співака і перформера Нільсена, який до цього відвідував країни, де проводилися військові операції, у тому числі Іран та Ірак.

У розмові з DW Євгенія Лопата розповіла про те, чому так важливо робити ставку на розвиток культури.

DW: Євгеніє, як Ви потрапили до конкурсного відбору премії від фундації "Молода Європа"?

Євгенія Лопата: Моя подруга з Чернівців майже жартома номінувала мене на цей конкурс - відправила коротку довідку про мене і проекти, які я проводила. Організатори з близько 150-ти цьогорічних заявок відібрали мене до фіналу, де було загалом п'ять осіб: троє з України, один хлопець з Грузії і один - з Великобританії. Ми були запрошені на відкрите інтерв'ю до Берліна. Так сталося, що за результатами інтерв'ю лауреаткою премії стала я. Її вручення відбудеться 21 січня.

Розмір премії становить п'ять тисяч євро, але використати її можна лише на певні цілі. Про що йдеться для Вас?

Ці п'ять тисяч дають або на авторський соціальний проект, або на стажування у будь-якій європейській інституції, яку обере сам лауреат. Я наразі підбираю політика з Європарламенту в Брюсселі, в команді якого чи якої працюватиму впродовж семи місяців з листопада 2016 року.

Як і коли Ви почали займатися суспільно активною діяльністю і що до цього спонукало?

Ще зі шкільних років я займалася соціальними проектами: ми проводили акції зі збору коштів, одягу дітям-сиротам чи з малозабезпечених сімей. А потім, після школи, я займалася волонтерством - на міжнародному поетичному фестивалі Meridian Czernowitz, який проводився в нашому місті й спрямований на промоцію європейської літератури. Сталося так, що за три місяці, у 18 років, я перетворилася з волонтера у виконавчого директора фестивалю - довелося вчитися всьому й одразу. З цього бере початок моя соціально-культурна робота.

Як гадаєте, чи може культура на сьогодні стати рушієм прогресивних змін у суспільстві?

Безумовно, і приклад тому - останній проект: українські автори, такі як Сергій Жадан, Катерина Бабкіна, Дмитро Лазуткін, а також закордонні автори їздили до прифронтового Харкова з виступами, дискусіями. І коли на таких заходах збирається повний зал, студентство, якому потрібна ця тема, це стимулює працювати далі. Ще один проект, до якого я теж була залучена, тур Сергія Жадана 33-ма містами України, у тому числі й прифронтовою зоною. Під час нього ми побачили нагальну потребу населення сходу України в культурі, яку українські менеджери повинні задовольняти.

Коли на виступи Сергія Жадана, який читає вірші про Донбас, історії бійців, у зоні АТО збирається зал із 200 воїнів, то розумієш: такі акції підтримують їх, дають їм мотивацію, що з ними переживають ці події, вони не кинуті напризволяще. Тому підтримка бійців і місцевого населення є для нас першочерговою в культурному діалозі. Ми хочемо показати, що нам важливо концентрувати культурну діяльність не лише на заході України, а й поширювати на схід. Можу сказати, що зараз це в нас добре виходить.

Чи траплялися труднощі під час організації заходів на Сході України?

З точки зору менеджменту, з організацією проблем не було, організатори на місяцях нас підтримують, у Харкові ж самі зацікавлені в приїзді митців. Коли ж до Харкова ми привезли проукраїнських авторів, то побоювалися не дуже дружньої реакції публіки. Але все пройшло дуже спокійно. Було видно, що люди проукраїнські, розуміють значущість культури. Звісно, різниця в кількості відвідувачів на сході й заході - в десятки разів. Якщо в Чернівцях на наші заходи приходило 600 людей, то в Харкові навіть 50 вже вважалося успіхом.

Як західне культурне середовище, з яким Ви спілкуєтесь, сприймає сучасну українську культуру і те, що зараз відбувається на Донбасі?

Ті автори з німецькомовного простору, з якими я спілкуюсь, дуже підтримують Україну, переживають. У мене не було жодного разу за останні три роки, коли я когось запрошувала на фестиваль, а мені б відмовляли, особливо в останній час через війну. Було кілька випадків, коли автори, приїхавши до України, у неформальній бесіді казали, що очікували тут побачити танки, проросійські акції, а побачили, що як західна Україна, так і Харків - абсолютно мирні міста, з проукраїнським населенням. Зараз ми теж працюємо над кількома проектами українсько-німецького культурного обміну. На Україну є попит, і завдання культурного менеджменту - підтримувати й розвивати його.

Чи здатна нинішня молодь втілити в життя всі прогресивні зміни, про які так говорять політики?

Безперечно, мені здається, що це може зробити моє покоління, яке народилося в незалежній країні. У нас немає довіри до уряду, політиків, це і може стати нашим внутрішнім стрижнем у боротьбі за власну ідентичність. Інша проблема, з якою стикаєшся зараз в Україні, - пасивна молодь і культ пливти за течією. Але мені здається, що після подій на Майдані, коли тисячі студентів виходили на площі міст, свідомість змінюється, і добре, що вона змінюється саме в нас. Бо ми є майбутнім цієї країни, і в наших руках її подальший розвиток.