Не до «Бітлз»
3 липня 2012 р.
Початок світової слави The Beatles - не в Англії, а в Німеччині. В серпні 1960-го року п'ятеро, тоді ще майже не відомих у світі музикантів з Ліверпуля - Піт Бест, Джордж Харрісон, Джон Леннон, Пол Маккартні та Стюарт Саткліфф - уперше приїхали до Гамбурга, де і досягли свого першого великого успіху, після якого почався стрімкий злет рок-групи на музичний Олімп.
У Німеччині ліверпульські хлопці отримали не лише музичний досвід. Маккартні каже, що саме в Гамбурзі здійснилась його сексуальна революція. Леннон також жартував на цю тему: «Я виріс в Гамбурзі, а не в Ліверпулі». Гамбург зберігає пам'ять про легендару четвірку. Але нічого вічного нема. Ще проводять екскурсії по слідах «бітлів» і пам'ятник бітлам й донині там, а от приватний музей, в якому так дбайливо зберігали «бітлівські» реліквії, довелося закрити. «Через брак відвідувачів», - пояснив представник музею Бітломанії Бернд Цербін. Останній день роботи музею - 30 червня 2012 року.
Реліквії на п'яти поверхах
Музей Бітломанії в гамбурзькому районі Санкт-Паулі відкрили 2009-го року. В п'ятиповерховому будинку на Репербані було на що подивитись - від оригінального до банального: фотографії, зіжмаканий папір, списаний корявим почерком Леннона, перший договір із студією звукозапису, підписаний «бітлами», вирізки з газет, макет закулісних кулуарів у клубі Star Club, де «бітли» виступали з концертами, копії їхніх костюмів.
За три роки після відкриття музею його відвідали 150 тисяч осіб. Але заробленого від продажу квитків катастрофічно не вистачало на покриття всіх необхідних витрат, а це - 30 тисяч євро щомісяця. До такої ситуації засновники музею з концертного агентства Folkert Koopmanns не були готові. Довелось визнати, говорить представник музею Бернд Цербін, що «приватний музей такого масштабу - на п'яти поверхах з великою кількістю експонатів - неможливо фінансувати без державних дотацій».
Втрачений шанс
Але бракує не тільки дотацій. Ще більше музей потребує моральної підтримки з боку міста. Музею не знайшлось місця на офіційній туристичній карті Гамбурга. До нього не вели вказівники, біля музею не зупинялись екскурсійні автобуси. Шкода, говорять засновники музею. Шанси включити музей до списку визначних місць у міста були, але ними не скористались. І це при тому, що Гамбург відомий саме своїми музичними традиціями.
Відомство зі справ культури міста не заперечує того факту, що шанс справді втрачено, але відповідальності на себе не бере. Вказівники й зупинки автобусів - це справа районної влади й туристичного відомства. Інші політики, такі як Ґабі Добуш, експерт з питань культури фракції соціал-демократів в парламенті однієї із земель, шкодує, що засновники музею не звернулись до неї за підтримкою. Вона дізналась про закриття музею Бітломанії з преси. «Умови були сприятливими, - говорить Добуш. - Репербан став своєрідною меккою для фанатів музики, завдяки, наприклад, фестивалю, що відбувається там останніми роками. І все ж, слід визнати, що музей, не отримав очікуваного резонансу. Тому я скептично ставлюсь до можливості фінансування його містом».
У Гамбурзі багато культури: мюзикли, драматичні театри, музеї та виставки конкурують за увагу публіки. Ностальгічному музею Бітломанії бракувало професійного рекламного розкручування. Так вважають політики.
Грім з ясного неба
Співробітники музею - п'ять штатних і 20 помічників-студентів - дізналися про майбутнє закриття музею лише за два тижні до цього. Штефан Хауке, який за всі ці роки проводив екскурсії по кімнатах з бітловськими реліквіями каже, що ця вістка була для нього як грім з ясного неба. «Ми були в шоці. І нам усім дуже сумно. Адже це була особлива експозиція, і відвідувачі завжди нам говорили, наскільки в нас тут доброзичлива атмосфера».
Але домашньої атмосфери було замало для того, щоб привабити необхідну кількість відвідувачів. На відміну від керівництва музею його рядові працівники не хотіли здаватися без бою. Вони розмістили відеозвернення до Пола Маккартні на Youtube. Резонанс у пресі був величезний, і, раптом, біля музею почали вишиковуватися черги. Але, на жаль, запізно. Сер Маккартні, до речі, так і не відгукнувся на відчайдушний заклик про допомогу з Гамбурга.