Лють натовпу і балакливий міністр

Збитий у ніч на 14 червня в аеропорту Луганська військово-транспортний літак ІЛ-76, в якому загинули сорок військовослужбовців та дев'ять членів екіпажу, змінив плани багатьох українців. Замість дня відпочинку вони отримали день жалоби та день протесту. В соціальних мережах поширився заклик прийти до посольства "країни-агресора".

Міліція не стала захищати посольство

Почалося все з декількох десятків небайдужих і одного синьо-жовтого прапора. Активісти розгорнули плакати "Росія - вбивця", "Russia go home" і навіть "Горілки немає!" Співробітники правоохоронних органів були без шоломів і щитів.

Спочатку вони намагалися не підпускати протестувальників ближче до диппредставництва, але потім, коли люди почали кидати яйця й флакони з зеленкою – пішли зовсім. Будинок залишився без захисту. Всередині, як потім виявилося, був один-єдиний російський дипломат, другий секретар посольства Ігор Шаповалов.

Про акцію розповіло "Громадське телебачення", яке у прямому ефірі включилося з місця події. Після цього людей стало одразу більше. Вони почали з'їжджатися з усього Києва. Вже за декілька годин кількість протестувальників становила від двох до трьох сотень. Вже на під'їздах, метрів за п'ятсот, було чути вибухи петард. Машини безперервно сигналять. Виявляється, під посольством стоїть хлопець із плакатом, на якому написано, прибравши нецензурне слово, - "Путин - [нехороша людина], посигнальте пару разів". Багатьом київським водіям цього було достатньо, щоб натиснути на клаксон.

Хтось приніс декілька десятків лотків яєць. Стіна посольства, облицьована білим каменем, стала жовтою, у підтьоках. Хтось перший кинув зеленку, хтось банку з фарбою. До вечора будинок став виглядати наче хворий, у якого одночасно вітряна віспа та жовтуха.

Від зівак до радикалів

Юрба дуже різношерста. Є зіваки, які прогулювалися або йшли до найближчого магазина, але зупинилися – цікаво ж. Небагато людей старшого віку, декотрі в вишитих сорочках, наче на святі. Кілька десятків представників однієї з сотень Майдану – вони виділяються військовою формою, дехто навіть у бронежилетах. Що виглядає безглуздо – таким активістам закидають, що вони залишилися в Києві і не записалися в батальйони Національної гвардії, тоді як на Сході тривають бої з проросійськими бойовиками і російськими добровольцями.

Але, звичайно, відсотків 90 – це молодь. Багато юнаків студентського вигляду. Однак основна маса активістів – добре організовані накачані хлопці. Деякі роздягнені до поясу і можна побачити татуювання, з яких напрошується висновок, що вони або футбольні фанати, або представники якоїсь із незареєстрованих радикальних груп. Ніхто у юрбі достеменно не знає, кого вони представляють. Але в них є старші і їхні команди чутно.

Вони явно не випадково тут і точно не збираються бути статистами. Лунає команда і вони розбивають вщент та перевертають кілька посольських автомобілів. Для зівак та фотографів з'являється зручна, більш висока точка огляду… Залізла на машину й дівчина в чобітках та з модною сумочкою, яка накрила себе національним прапором. Київські радикали та патріоти дуже різні.

Загін ВВ не захотів сваритися з народом

Під свисти юрби сміливець знімає російський триколор з флагштоку. До воріт прив'язують вудочку з українським прапором. Вхід до посольства завалюють шинами, що стали після Майдану, напевно, найяскравішим символом протесту.

Ліворуч від посольства чутні крики. Юрба біжить туди. Підтягуєтсья підрозділ, людей 50, співробітників Внутрішніх військ МВС. У захисному спорядженні, без спецзасобів. Без старших офіцерів. Їх одразу ж блокують. Молоді люди в балаклавах та хустках на обличчі заводять відому кричалку футбольних ультрас, сенс якої, якщо прибрати нецензурну складову, звучить так - "нумо, давайте забирайтесь звідси!". Міліціонери стоять. Так триває хвилини три.

Тут хтось вигукує - "Хто не скаче, той москаль!" – жартівливе гасло, під яке грілись ще учасники осіннього студентського Євромайдану. Усі протестувальники весело сміються та підстрибують. Міліція стоїть, обличчя не висловлюють жодних емоцій. Веселощі тривають трохи більше хвилини. Загін ВВ, без явного наказу, розвертається і відходить туди, звідки прийшов. У спину звучать вже не мат і прокльони, а аплодисменти і вигуки "міліція з народом" та "молодці".

Київська бруківка – зброя радикала

Коротко стрижені радикали починають виламувати з бруківки фігурні елементи. Їх розбивають на дві-три частини. Шматок каменя з гострими краями зручно лягає в руку. Дзвенять перші вибиті шибки. Через годину вже немає жодного цілого вікна. Каміння залітає всередину посольства. Яскраво світить сонце, ніхто не ризикує жбурнути пляшку з "коктейлем Молотова". Тільки коли настали сутінки, одна пляшка все ж полетіла, але впала перед входом, не створивши проблем для майна посольства. Пожежники одразу ж загасили займання, заливши піною знищений автопарк. Ще дещо пізніше підігнали спецтехніку й вивезли остови, все, що лишилося від дорогих авто.

Вже коли стемніло, до посольства під'їхали перші політики. В. о міністра закордонних справ Андрій Дещиця та голова МВС Арсен Аваков спробували хоч трохи заспокоїти юрбу. Виходило не дуже. Голова МЗС навіть зробив дуже необережну для дипломата річ – заявив, що готовий разом з усіма проспівати фанатську лайливу пісеньку про Путіна, і навіть повторив її, очевидно, забувши, що його слова записують десятки камер і телефонів. Усі, звісно, посміялись, але ані розходитися, ані знижувати градус ненависті й не подумали.

За посередництва спецслужб, представники протестувальників усе-таки зайшли до посольства. Ігор Шаповалов ввічливо вислухав усі вимоги, серед яких пролунали "прибратися з території України", "визнати, що Росія веде війну", "не давати сепаратистам найновіших видів озброєнь". За словами дипломата, він одразу ж передасть почуте в Москву, уряду Російської Федерації.

Люди поступово почали розходитися. Але частина протестувальників вирішила залишитися до ранку. Перед посольством лунає гімн України, чутні антипутинські гасла.