Не Каталонія єдина: хто ще в Європі прагне незалежності

У східній частині Європи розпад Радянського Союзу та Югославії призвів до утворення багатьох нових держав. У Західній же Європі навпаки - старі національні держави тривалий час виглядали міцними. Але цей фундамент також виявився розхитаним: у цілій низці західноєвропейський країн тепер наявні прагнення до незалежності, частково воєнізованого характеру. Шанси на втілення цих прагнень у життя - доволі різні.

Каталонія

Ніде зараз у Західній Європі заклик до незалежності не є таким потужним, як у Каталонії. Хоча в часи диктатури Франсіско Франко каталонська мова зазнавала утисків, проте регіон уже давно досяг високого рівня культурної та політичної автономії, у тому числі отримав власний парламент. Проте 7,5 мільйонам каталонців цього замало. Вони хочуть мати власну державу, передусім - з економічних причин. Вони кажуть, що Іспанська держава експлуатує багату Каталонію. Близько 20 відсотків валового національного продукту виробляють саме в цьому східному регіоні з центром у Барселоні. Минулої неділі у Каталонії, попри жорсткі перешкоди з боку поліції (під час сутичок постраждали понад 760 людей) таки провели голосування. Прем'єр-міністр Іспанії Маріано Рахой заявив, що в Каталонії не було жодного референдуму, натомість йдеться про "інсценування". Проте в каталонському уряді цієї думки не поділяють. Ще увечері в неділю, 1 жовтня, там заявили, що близько 90 відсотків виборців, які взяли участь у референдумі, підтримали пропозицію створення незалежної держави.

Країна Басків

Багато каталонців поглядають на регіон під назвою Країна Басків. У цілій Іспанії центральний уряд у Мадриді збирає податки, а потім розподіляє видатки з бюджету на окремі регіони - лише не в Країні Басків та в провінції Наварра зі столицею Памплона, яка до цього регіону належить. Країна Басків займається оподаткуванням самостійно й сплачує лише незначну суму Мадриду. Проте іспанська Країна Басків в економічному плані набагато слабша, ніж Каталонія. Хоча баскська самобутність і мова сьогодні не зазнають таких утисків як за диктатури Франсіско Франко, проте незначна меншість баскських націоналістів все одно залишається войовничою. Баскська підпільна організація ЕТА за понад 50 років свого існування убила більше 800 людей, щоб досягти мети відділення від Мадрида. У 2011 році ЕТА відмовилася від застосування насильства. Але ні атаки, ні політичні переговори не наблизили Країну Басків до референдуму, не кажучи вже про незалежність.

Шотландія

Уже близько 300 років існує союз між Шотландією та рештою Великобританії. Але шотландці вже давно прагнуть більшої автономії. Власний парламент у них уже є, однак Шотландська національна партія вимагає повної самостійності. У 2014 році Лондон схвалив проведення в регіоні референдуму щодо здобуття незалежності. Хоча більшість шотландців тоді проголосували проти відділення, проте у 2016 році тема незалежності - через референдум у Великобританії щодо перебування в ЄС та майбутній Brexit - знову набула популярності. Після рішення британських виборців щодо виходу з Євросоюзу очільниця шотландського уряду Нікола Стерджен звернулася до націоналістів: через те, що шотландські виборці в більшості проголосували за подальше перебування у складі ЄС, було б неприйнятно, щоб Шотландія разом з Об'єднаним Королівством автоматично вийшла зі складу ЄС. Коли стане відомою більш детальна інформація про наслідки і умови Brexit, вона хоче восени 2018 року знову провести голосування щодо незалежності. Проте це питання трохи збавляє оберти: опитування показують, що новий референдум щодо здобуття незалежності матиме схожий результат, як і в 2014 році.

Фландрія

Під час останніх виборів до бельгійського парламенту в 2014 році Новий фламандський альянс під керівництвом Барта де Вевера виявився найуспішнішою політсилою у Фландрії. Де Вевер переконаний, що єдина бельгійська держава просто "зникне", і Фландрії без Валлонії буде краще в економічному плані. Самостійності Фландрії він хоче досягти шляхом переговорів. Фламандський сепаратизм - це особливий випадок: Бельгія й без того складається лише  з нідерландськомовної Фландрії, франкомовної Валлонії (включаючи німецькомовну громаду) та офіційно двомовного Брюсселя. Якщо б Фландрія відділилася, то Бельгія втратила б значно більше половини свого населення та економічного потенціалу. Фактично, від Бельгії мало б що лишилося. Значним суперечливим моментом у цьому випадку виявився б статус Брюсселя, який є також штаб-квартирою ЄС та НАТО. Що тоді станеться з Валлонією, теж незрозуміло. Ідеї приєднання до Франції, Люксембурга чи навіть Німеччини деякий час обговорювалися. Але дебати наразі дещо вщухли, і до цього часу бельгійці досі вживаються одне з одним.

"Паданія" 

Північно-італійський сеператистський рух є суто економічним. Північ країни, яка включає такі регіони як Ломбардія, Аоста, П'ємонт, Лігурія, Венето та Емілія-Романья, завдяки своїм промисловим підприємствам та банкам виробляє більшу частину сукупного соціального продукту. При цьому багато північних італійців вважають, що центр і південь країни марно витрачають тяжко зароблені гроші жителів півночі. У 1990-х роках партія "Ліга Півночі" хотіла повного відділення "Паданії", назва якої походить від "Pianura Padana " - італійської назви Паданської рівнини. На сьогодні "Ліга Півночі" є більш поміркованою. Зараз вона виступає лише за те, щоб північ країни могла самостійно збирати податки і розпоряджатися ними, - замість того, щоб спершу їх направляти до Рима.

Південний Тіроль

У Південному Тіролі поєднуються політико-економічні та історико-культурні фактори. До кінця Першої світової війни він належав до Австро-Угорщини, але потім був переданий Італії. Після періоду італіїзації в часи Муссоліні після Другої світової війни Південний Тіроль отримав більше політичної та мовної автономії. Навіть більшу частину зібраних податків процвітаючий регіон може зберегти за собою. Тривалий час Південний Тіроль виглядав задоволеним. Однак сепаратистські настрої знову пробудила державна боргова криза. Італія, після Греції, має найбільші борги в Єврозоні, її економіка ніяк не може знову стати на ноги. Багато південних тірольців, яким в економічному плані добре живеться, не хочуть мати нічого спільного з проблемами усієї Італії, і тому закликають: "Геть від Рима".

Корсика

Французька держава тривалий час намагаласявитіснити корсиканську мову із суспільного життя та шкіл острова, а прагнення до автономії придушувалися. Воєнізовані групи, передусім Фронт національного звільнення Корсики - FLNC, протягом багатьох років намагалися силою позбутися Франції за допомогою нападів на її представників чи символи французької держави, а також на дачі французів з материка. У 2014 році організація заявила, що відмовляється від своєї боротьби у підпіллі. Але конфліктний потенціал залишається: обережні пропозиції автономії соціалістичного французького уряду під керівництвом Ліонеля Жоспена в 2000 році привели консервативну опозицію на барикади. Вона вважала, що інші регіони, такі як Бретань та Ельзас також можуть вимагати більшої самостійності. Традиційно в Парижі звертають мало уваги на регіональні мови, тому що вбачають у цьому загрозу єдності країни.