Німецький експерт Ніко Ланґе: Україна незалежна, але досі шукає шлях розвитку

Deutsche Welle: Пане Ланґе, Україна святкує 24 серпня День незалежності. Який ваш підсумок 19-ти останніх років?

Ніко Ланґе: Підбивати підсумки 19 років української незалежності нелегко. На прикладі України видно, як складно іде трансформація на пострадянському просторі. Україна може похвалитися багатьма успіхами, але вона мала і деякі складнощі. Україна досі шукає для себе підходящу модель розвитку.

- А як на вашу думку – у якому напрямку розвивається Україна?

Коли я спілкуюся з українцями, різного віку й у різних регіонах, то вони хотіли б, аби Україна йшла до Європи, Європейського Союзу і європейських стандартів, які полегшують життя людей та створюють умови для самореалізації. Особливо це стосується молодих українців. Щодо політичного втілення цих бажань, то є різні погляди на те, які рішення допоможуть досягти цього.

- Наскільки Україна зараз незалежна?

- Україна – суверенна держава, тут немає жодних сумнівів. Можна сказати, що за 19 років вона ставала дедалі більш відомою в світі. Багато німців не знали, що Україна існує. Тепер на Заході ніхто не сумнівається, що це незалежна держава.

- Але самі українці сьогодні сумніваються в тому....

- Це їхнє право. Я думаю, що українці інколи занадто сумніваються в собі. Це не дуже конструктивно. Українці цілком можуть бути впевнені в собі. Це велика незалежна держава. Якщо ж говорити про політичні рішення останніх місяців, я думаю, що жодне з них не означає, що Україна перестала бути незалежною державою.

- Тобто Харківські угоди президента Віктора Януковича, зокрема, продовження базування Чорноморського флоту Росії в Криму, економічне наближення до Росії та інші угоди - все це не чіпає українську незалежність?

- Ці рішення не торкаються державного суверенітету. Але вони торкаються можливостей України проводити незалежну економічну політику...

- які стали меншими...

- ...принаймні, Харківські угоди звужують поле для маневру України. Але наближення до Росії – це великою мірою риторичне наближення.

- Кілька місяців тому ви написали аналітичну статтю про 100 днів нового президента України Януковича. Її суть зводилася то формули: «Ближче до Росії, далі від демократії». Чи ви і зараз так думаєте?

- Достатньо подивитися на часті зустрічі прем’єр-міністрів і президентів України та Росії та лише один візит Януковича до Брюсселя. Ясно, що нинішня адміністрація сильно спирається на Росію. Що стосується демократії, то можна констатувати – закон про місцеві вибори не є кроком до демократії. Триває дискусія про свободу преси, що викликає велике занепокоєння в Європейському Союзі та Німеччині. Крім того можна згадати судове переслідування опозиціонерів та проблеми, з якими доводиться мати справу іноземним неурядовим організаціями.

- Вас і вашого Фонду Аденауера це торкнулося безпосередньо. У червні вас не пустили в Україну. Що саме тоді сталося?

- Мені не дозволили в’їхати в Україну, я був персоною нон-грата. Це сталося за ініціативи Служби безпеки України. Лише після втручання уряду ФРН та голови Європейського парламенту мене пустили в Україну. Потім МЗС Німеччини та України, інші установи обговорили це питання. Я виходжу з того, що проблеми більше немає, і я можу і надалі без проблем їздити в Україну. Мені сказали, що це непорозуміння.

- Вас звинувачували в шпигунстві?

- Ні, це потім Генпрокуратура говорила про нібито загрозу втручання у внутрішні справи.

- Уже відомо, що цей випадок буде обговорюватися на зустрічі президента України і канцлера Німеччини у Берліні 30 серпня. Як ви думаєте, що Меркель скаже Януковичу?

- Я думаю, німецька сторона дасть зрозуміти, що робота політичних фондів є складовою частиною зовнішньої політики Німеччини не лише в Україні, а й у понад 100 країнах світу, як у випадку Фонду Аденауера. Я думаю важливо, щоб співробітники цього фонду як і раніше могли нормально працювати в Україні.

- Кілька днів тому німецька преса повідомила, що в представників німецьких фондів виникли нові проблеми – з візами. Раніше їм видавали дипломатичні візи, але це нібито нелегально, тому тепер їм пропонується візи на 90 днів, які можна, але складно подовжити. Газета вважає, що це ускладнить роботу фондів в Україні. Це правда?

- Офіційні установи у Німеччині та Україні зараз працюють над вирішенням цієї проблеми..

- Тобто проблема існує?

- Я сподіваюся, що скоро її не буде. Робота політичних фондів – це частина європейських цінностей, а Україна і за президента Януковича декларує курс на євроінтеграцію.

До речі, ви бачите якісь конкретні кроки на шляху євроінтеграції?

Це продовження роботи попереднього уряду, тобто наближення в рамках переговорів про асоціативне членство. Про візове питання багато говорять, думаю, про це говоритиме президент Янукович у Берліні 30 серпня. Але з іншого боку, вирішальним питанням буде, чи готова Україна сама до подальших кроків? Тобто з власної ініціативи.

Які кроки ви маєте на увазі?

Достатньо поглянути на дискусію про візовий режим. Україна вимагає полегшення, я її розумію і підтримую. Але коли ідеться про такі прості речі, як паспорти з біометричними даними, то тут поступу мало. Тому ЄС може запитувати, чому інші країни можуть, а Україна – ні? Вирішальний момент – психологічний. Важливо, щоб Україна робила такі речі не під тиском з Брюсселя, а за власної ініціативи.

- Якщо говорити про свободу преси, де саме ви бачите небезпеку?

- Мушу визнати, що ситуацію важко оцінювати. Є різні повідомлення про обмеження свободи преси. Не важко помітити, що власники ЗМІ, які мають також інші економічні інтереси, займаються самоцензурою. Мені здається, що серед журналістів поширився страх і вони самі уникають критичних тем - тим більше в часи економічної кризи, коли вони побоюються втратити роботу. Тобто цензурні вказівки зверху бувають не завжди.

- Чи є в Україні свобода преси?

- Так, але передусім в Інтернеті та в газетах. Але для країни, в якій політична думка формується телебаченням, це проблематично. Мені не зовсім зрозуміло, чому недавно обраний президент, який за даними опитувань, користується підтримкою населення України, має боятися свободи слова?

- На виборах президента України голова уряду Юлія Тимошенко програла Віктору Януковичу з невеликим відривом. Відтоді вона в опозиції, але її майже не чути. Хоча Тимошенко мала імідж сильного і досвідченого опозиціонера. Чим ви це пояснюєте?

- Є різні причини. Ухвалення нового закону про можливість входження окремих депутатів, а не лише фракцій до урядової коаліції, фактично «вимкнуло» опозицію в парламенті. Механізм парламентських дебатів в Україні більше не працює. Парламент лише штампує закони для президента і уряду. Це не той парламент, який є в Німеччині чи інших країнах Європи. Тобто в опозиції забрали важливу платформу в парламенті. Опозиція розсварилася і розпалася на окремі групи. Крім того, опозиція, в тому числі колишній прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, не займають конструктивну позицію. Казати, що всі дії президента погані - не є завданням опозиції. Завдання опозиції – пропонувати альтернативи. Я в Україні цього поки не бачу.

- Ви вже згадували про візит президента України Януковича до Берліна 30 серпня. Чого ви очікуєте від цього візиту?

- Незалежно від того, хто зараз президент в Україні, і хто – канцлер у Німеччині, зустрічі на вищому рівні потрібні. Останнім часом їх було не так багато. Чесно кажучи, у мене стримані очікування. Думаю, українській стороні можна порадити встановити довіру у відносинах з Німеччиною. Великої довіри до України не мають ні німецькі політики, ні громадяни ФРН. Часто з Києва чути заяви, але видно мало справ. Не думаю, що українському президенту варто висувати вимоги. Це часто буває в українській дипломатії. Я сподіваюся, що зустріч Меркель з Януковичем надасть позитивні імпульси економічній співпраці між двома країнами. З німецької точки зору буде чітко сказано, що економічна співпраця пов’язана з цінностями. Хто хоче співпрацювати з Німеччиною, має впроваджувати демократію і правову державу у власній країні.

Інтерв’ю провів Роман Гончаренко

Редактор: Наталя Неділько