Рецепт успіху «Гаррі Поттера»
20 липня 2008 р.Понад 400 мільйонів людей у всьому світі вже знайомі з магією «Гаррі Поттера». Книга письменниці Джоанн Роулінг про пригоди учня школи магії перекладена 67 мовами світу – навіть гренландською та латинню. «Гаррі Поттер» - це феномен, що не знає кордонів та вікових обмежень. Літературна мати сироти з магічними здібностями, британська письменниця Джоанн Роулінг на початку сама була здивована успіхом своєї вигадки. Вона пояснює популярність свої книги тим, що заторкнула основоположну людську потребу – потребу вірити в магію:
«Я гадаю, більшість з нас має це приховане бажання якось позитивно вплинути на ті чи інші події, бажання змінювати речі. І якраз шляхом магії – потрібно лише знати правильну магічну формулу – ми могли б змінити світ. Це причина, чому книга так припадає дітям до душі. Гадаю, для дітей магія є особливо привабливою, бо вони є тими, хто має найменше влади. Усе вирішують дорослі. І навіть коли діти є щасливими, а дорослі доволі милими людьми, все одно діти ніколи не володіють ситуацією».
Питання добра і зла від роману до роману дедалі гостріше постають у книгах Джоанн Роулінг. Те, що починалося як невинна інтернатська історія, перетворюється на боротьбу між життям і смертю. Але жоден персонаж у Роулінг не є одновимірним. Кожен має свої особливості, свою передісторію. Навіть лорд темних сил Вольдеморт:
«Я не хотіла, щоб мій злий герой був простим, без глибини. Я хотіла, щоб читач розумів, як функціонує сила його влади, чому вона вабить стількох людей. І доки людина не зіткнеться зі злом, вона не може також творити добро. Адже воно постає з того, аби протистояти злу».
Багаторівнева історія, безмежна фантазія, суспільні паралелі та гуманістичне спрямування – це вже досить багато складових успіху для однієї книги. Але магічна дія «Гаррі Поттера» не пояснюється одним цим. Залишається ще одна таємниця, яка навіть для Джоанн Роулінг є найважливішою:
«Що мене робить найщасливішою – так це те, що для дуже багатьох дітей «Гаррі Поттер» став першою книгою, яку вони прочитали самостійно. Насамперед хлопчики восьми-дев’яти років, які раніше ніколи не могли або не хотіли дочитати якусь книгу до кінця. Тож, якщо я можу чимось пишатися, то, власне, цим».