Як змінилася політика США щодо України за Трампа

Його називали проросійським і кандидатом Кремля, приписували захоплення президентом РФ Володимиром Путіним і любов до Росії. Все це ЗМІ неодноразово писали про Дональда Трампа, який рік тому, 20 січня 2017-го, обійняв посаду президента США.

Трамп і справді під час передвиборчої кампанії висловлював намір знайти спільну мову з Росією та називав Путіна сильним лідером, однак чи правильно було його називати проросійським - лишається питанням. У підсумку ж першого року Трампа на чолі США виявляється, що дарма багато хто у Москві так радів його перемозі на виборах. Адже його адміністрація як не робила спроб скасувати санкції щодо Росії, так і не уклала "велику угоду" з Путіним за рахунок суверенітету та територіальної цілісності України.

Трамп жорсткіший за Обаму?

Розвиток політики Вашингтона протягом 2017 року дав підстави колишньому послові США в Україні, а нині директору Центру з Євразії Atlantic Council Джону Гербсту заявити, що "політика адміністрації Трампа з протидії агресії Кремля та підтримки України краща та сильніша, ніж його попередника Барака Обами". "Я вважаю, що Обама хибно відмахнувся від Путіна як від просто президента регіональної держави, який не може завдати серйозної шкоди американським інтересам", - пояснює Гербст у коментарі DW.

Експерт Німецького фонду Маршалла Сполучених Штатів у Брюсселі Бруно Лете ключовим називає те, що підтримка України з боку США залишається надзвичайно сильною - побоювання її згасання не справдилися. "Політика Трампа щодо України є переважно ідентичною до політики Обами. Підтримка може бути навіть сильнішою", - сказав експерт DW.

Підозри у симпатіях Трампа до Росії мали наслідком ухвалення Конгресом торік улітку закону, який обмежив можливість президента США скасовувати санкції щодо РФ. Однак вже сама адміністрація Трампа неодноразово запроваджувала додаткові санкції стосовно Росії. Крім того, позиція Вашингтона змінилася у двох інших питаннях.

Говорити напряму

Попередня адміністрація президента США віддала провідну роль у врегулюванні конфлікту в Україні європейцям. Організацію пошуків шляхів вирішення конфлікту взяли на себе Німеччина та Франція - у рамках "нормандського формату". 

Натомість адміністрація Трампа вирішила посилити свої дипломатичні потуги. При цьому до "нормандського формату" Вашингтон так і не долучився - про цю ініціативу немало говорили саме у Києві. Але 7 липня держсекретар США Рекс Тіллерсон призначив Курта Волкера спеціальним представником з переговорів щодо України. Відтоді Волкер провів три зустрічі з помічником президента Росії Владиславом Сурковим. За їхніми підсумками сторони не надто охоче розкривали подробиці. Однак після останньої зустрічі Волкер в одному зі своїх інтерв'ю заявив не лише про відсутність прогресу, але і про "кроки назад" з боку Суркова.

"Це, звісно, дуже традиційний спосіб для Кремля вести переговори - показати трохи гнучкості, а потім зробити крок назад", - пояснює Джон Гербст. Він визнає, що цей канал переговорів поки не приніс багато результатів, але очікує "серйозних переговорів" - можливо вже на зустрічі Волкера з Сурковим у січні.

Професор Університету Джонса Гопкінса Хол Брендс у розмові з DW узагалі основним результатом трьох зустрічей назвав "переконання людей в адміністрації (Трампа. - Ред.) у відсутності альтернативи озброєння українців". За його словами, прогрес був "настільки малим", що це "поставило під сумнів, чи є дипломатичне врегулювання у межах досяжності".

Мирний шлях - не єдиний?

Найбільшу військову підтримку Україна отримала від США - за час правління Обами Вашингтон передав оборонної допомоги Києву на суму понад 600 мільйонів доларів. Мова йде про різноманітну техніку й обладнання, однак лише несмертельної дії. Зброю ж Обама не погоджувався постачати. І в цьому його політика була цілковито узгодженою з позицією ЄС і Німеччини, де вважають, що зброя не допоможе у врегулюванні конфлікту на Донбасі. Один з чиновників ЄС так прокоментував DW запитання про позицію Брюсселя щодо постачання американської зброї Києву: "США та ЄС поділяють спільну позицію - знайдення політичного вирішення конфлікту".

Однак саме за президентства Трампа Києву, схоже, вдалося досягнути прориву у своєму бажанні отримати серйозну американську зброю. У грудні в Держдепі США заявили, що готові надати Україні "розширені оборонні засоби". Кілька американських ЗМІ повідомили при цьому, що мова йде про протитанкові комплекси Javelin. Бруно Лете наголошує, що "це все одно був сам Дональд Трамп, який раніше сказав: гаразд, ми це зробимо".

Під питанням залишається, чи ця зброя стримає Росію загрозою більших втрат, а чи підштовхне її до загострення ситуації у відповідь. Хол Брендс вважає, що Москва достатньо налаштована досягти своїх цілей в Україні, тож "продаж обмеженої кількості оборонної зброї її не відлякає", однак Путін може замислитися, перш ніж повторити щось подібне деінде.

Не завдяки Трампу

Бруно Лете виділяє дві основні причини прихильності політики адміністрації Трампа до України. Перша - розслідування підозр у змові між командою Трампа та Росією, які проводять як спецпрокурор Роберт Мюллер, так і комітети в Конгресі. Ці розслідування практично "роблять для Трампа неможливим покращити відносини з Росією чи ослабити відносини з Україною", пояснює Лете.

Хол Брендс погоджується з цим, коли говорить, що Трамп "настільки політично скутий у питаннях Росії", що зусиль його оточення достатньо для зеленого світла у питанні "озброєння українців".

І це друга причина змін у політиці Вашингтона - ключові люди на ключових посадах у адміністрації Трампа. За словами Лете, ці люди і "значно підтримують Україну", і "справді бачать Росію загрозою міжнародному порядку та вважають, що Захід має зробити все можливе для підтримки України у її боротьбі". Джон Гербст називає серед них міністра оборони Джеймса Меттіса, Рекса Тіллерсона, радника з питань нацбезпеки Герберта Макмастера та главу адміністрації Білого дому Джона Келлі.

Бруно Лете бачить дві загрози подальшій підтримці України з боку США. "Друга загроза - сам президент США. Дональд Трамп залишається "темною конячкою" в американській політиці. Цілком можливо, що одного гарного дня Трамп прокинеться і просто вирішить, що Україна більше не є важливою", - говорить експерт. Натомість першою небезпекою він називає відсутність успіхів України у продовженні реформ.Але тут уже все залежить від Києва, а не від Трампа, підсумовує Лете.