Чергове мінське рішення: що далі?

Рамкове рішення, що передбачає "розведення сил і засобів" на так званій лінії розмежування 21 вересня в Мінську підписали Леонід Кучма від України, Мартін Зайдік від ОБСЄ та Борис Гризлов від Росії. Згоду на його виконання підтвердили й представники самопроголошених республік на сході України. В документі, що складається з 12 пунктів, визначено принципи і терміни розведення військових підрозділів української армії та представників так званих "ДНР”та "ЛНР”. Базуються ці правила на ухвалених раніше Мінських домовленостях.

"Угода нової якості"

Рішення принципово відрізняється від попередніх угод тим, що передбачає відведення не лише зброї, а й "живоїсили, тобто дозволяє говорити про процес нової якості", - розповів в інтерв’ю DeutscheWelle представник контактної групи в Мінську від України Євген Марчук. "Цейдокумент врахував всі помилки і недоліки попередніх мінських угод. Окрім того, що виписується сама процедура відведення, детально прописані всі порушення і механізм реагування на них", - пояснює переговірник.

Новий документ, додає Марчук, передбачає розведення сил на всій лінії розмежування довжиною 426 кілометрів. Однак демілітаризуватимуть її поступово: спочатку в трьох пілотних регіонах - Станиці Луганській Луганської області, та двох селищах Донецької - Золотому і Петрівському. Для кожного з них робоча група розробила детальний графік і карти, чого під час попереднього відведення також не було.

У цих трьох точках створять зони безпеки - два на два кілометри по обидва боки лінії фронту. У кожній точці процес відведення має завершитися за 30 днів. За словами Марчука, 22 вересня розпочався підготовчий етап - "передача документів". "Розведення ж триватиме 13 днів. Спочатку сім днів повної тиші, коли навіть з пістолета не можна стріляти. Далі день-два на верифікацію, а потім вже, власне, відведення військ і озброєнь", - пояснив він.

"Обопільна недовіра"

З ініціативою демілітаризувати лінію зіткнення Україна виступила чотири місяці тому, говорить Марчук. Однак швидко погодити документ не змогли: по-перше, через "топографічні особливості", а по-друге - через "глибоку взаємну недовіру сторін". Зрештою обрали місця, "якім ають гуманітарне значення і де є обопільна зацікавленість сторін".

"Наприклад, у Станиці Луганській є розбомблений міст через Сіверський Донець. Інша дорога - в обхід - це 100 кілометрів, - пояснює Марчук. - Міст дуже небезпечний, люди ним ідуть на свій страх і ризик. Там є КПВВ (Контрольний пункт в’їзду і виїзду - Ред.), і якщо все затихає, з’являються умови для його проходження".

Загалом, зі слів Марчука, визначено зо два десятки пунктів, де є висока потреба в демілітаризації. "Уроботі наразі сім із них, тобто окрім трьох затверджених, ще чотири ми сподіваємось погодити на наступній зустрічі в Мінську 5 жовтня", - додає переговірник.

Спостерігати не можна втручатися

Проблемне місце - контроль за виконанням рішення. Як і раніше, спостерігатиме за процесом Спеціальна місія ОБСЄ, мандат якої не дозволяє не лише втручатися в конфлікт, а й навіть перебувати під кулями. Захищати місію мають військові зі Спільного Центру контролю й координації (СЦКК) - група українських та російських військових, створена 2014 року для спостереження за порушеннями режиму припинення вогню.

Її національні представники неодноразово закидали одне одному ангажованість. Претензії до роботи СЦКК лунали і в ОБСЄ. Так, заступник голови СММ в Україні Александер Гуґ у січні 2016 року говорив, що представники СЦКК перешкоджали доступу ОБСЄ до окремих територій, і заявляв, що " СЦКК має перестати бути нескоординованим. Він мусить відповідати своїй назві. І саме він має забезпечити свободу пересування спостерігачів СММ".

Однак не лише безпека спостерігачів визначатиме успіх домовленості, зауважують експерти. "Немає прикладів у світовій історії подібних конфліктів, щоби обходилось без миротворчої місії. Якщо не буде миротворців, хто гарантуватиме, що одна зі сторін не захоче порушити процес відновлення миру? - запитує у розмові з DW директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський. - У мандаті має бути прописаний як захист самої місії, так і цивільного населення", - наголошує Сунгуровський.

Про введення спеціальноїмиротворчої місії наразі не йдеться, говорить Марчук. Для безпеки цивільних, додає він, поки проведуть розмінування. "Якщо військові все там не розмінують, то гріш ціна таким відведенням", - додає він.

Глибока заморозка

"Я маю великі сумніви, але дуже сподіваюсь, що ця ініціатива піде далі, - говорить Микола Сунгуровський. - Якщо зможуть розширити такі зони, домовляться, що в цих зонах немає нікого, крім миротворців. Але я сумніваюсь, що на це піде Росія". Крім того, експерт вважає, що реалізація нових домовленостей без всеохоплюючого полтичного рішення лише заморозить конфлікт.

Цю думку поділяє й заступник директора Центру дослідження миру, конверсії та роззброєння Михайло Самусь. "Москва намагається примусити Україну реалізувати сценарій формування на українській території утворення з "особливим статусом" на кшталт "Придністров'я", - вважає він.

Не ідеалізує підписане в Мінську рішення і Євген Марчук. "Сторониможуть показати, що вони можуть. Ясна річ, що в нас немає дитячого ентузіазму і дитячого оптимізму, тому що, на жаль, залишається дуже сильна взаємна недовіра, яка продукує сумніви. Але якщо нічого не робити, нічого й не буде", - підсумовує він.