Строката Німеччина

Лише у 2013 році до Німеччини прибули 1 мільйон 200 тисяч мігрантів. ФРН, як і колишня НДР, починаючи з 1950-их років цілеспрямовано залучала до себе трудові ресурси з-за кордону. Сьогодні це в основному іммігранти з нових країн-членів ЄС, які збагачують Німеччину не лише в культурному, а й у кулінарному сенсі.

У 1950-ті роки Німеччина переживала "економічне диво". Аби задовольнити гострий брак робочих рук, політики взялися до залучення так званих "ґастарбайтерів" (гостей-працівників) з закордоння. Більшість тих, хто прибув до Німеччини у 1950-ті, животіли злиденним життям у себе на батьківщині. Багато з них, коли від’їжджали до Німеччини, мали з собою лише одну валізку.

У період між 1955 та 1968 роками ФРН уклала дев'ять міждержавних угод про найм робочої сили - з Італією, Іспанією, Грецією, Туреччиною, Марокко, Південною Кореєю, Португалією, Тунісом та Югославією. Шукачі роботи могли вже у себе на батьківщині дізнаватися про вакансії та брати участь у конкурсі на ці робочі місця. Для цього у цих країнах були створені представництва для працевлаштування.

Перш ніж здобути дозвіл на роботу у Німеччині, слід було пройти медичне обстеження. Його проводили ще на батьківщині ґастарбайтерів. Лише ті, хто був здоровий та мав відповідну кваліфікацію, отримував таке жадане робоче місце у Західній Німеччині.

У 1964 році до Німеччини приїхав мільйонний "ґастарбайтер". Це був Армандо Родріґес де Са з Португалії. Тоді ж 38-річний тесля одержав від спілок роботодавців мопед у подарунок. Коли він почув своє прізвище по гучномовцю на вокзалі Кельн-Дойц, це, на його думку, не віщувало йому нічого доброго. Тож він спочатку переховувався, побоюючись, щоб його знову не відпровадили додому.

А Забрі Ґюлер проїхав Європою не мопедом, а на ось цьому Ford Transit. Турецький торговець продуктами придбав машину для свого магазинчика та для поїздок до Туреччини. Ця модель припала до душі іммігрантам-туркам, адже навряд чи знайшлася б тоді автівка, яка мала б настільки місткий додатковий багажник.

І в НДР теж ще з середини 1960-х років виникла потреба у трудових мігрантах. Так звані "працівники-контрактники" залучались насамперед у текстильну промисловість та походили з соціалістичних держав, як-то В'єтнам, Куба чи Алжир. Проте у НДР було значно менше трудових мігрантів, ніж у ФРН: У 1989 році їхня кількість становила лише 190.000. Того ж року у ФРН їх було аж п’ять мільйонів.

Чимало трудових мігрантів оселилися в Німеччини, а відтак і забрали до себе свої сім'ї. Вони стали мігрантами і принесли з до Німеччини звичаї та традиції своєї батьківщини. Тож тепер Німеччину годі уявити без культурного різноманіття. Найдужче це відчуваєш, коли поглянеш на меню у закладах харчування - "денеркебаб" зараз вважається найулюбленішою фаст-фуд-стравою німців.

У 1980-ті та 1990-ті роки у Німеччині вирували пристрасті. Поширювався страх перед можливим виникненням гетто у німецьких містах та зростанням підліткової злочинності серед юнаків з сімей мігрантів. Ці страхи підхоплювались ЗМІ. На початку 1990-х років як у Західній, так і в Східній Німеччині скоєно багато злочинів на ґрунті ксенофобії та расизму.

Крім того, у сім'ях самих мігрантів виникало чимало конфліктів на культурному ґрунті. Німецько-турецький кінорежисер Фатіх Акін зачіпає у своїй стрічці "Проти стіни" проблеми життя з традиційним, турецько-мусульманським вихованням з одного боку та західним життям з іншого. На "Берлінале" 2004 року фільм здобув Золотого ведмедя - першого за 17 років для німецької стрічки.

Карнавальна спілка "Koe Jonge" з міста Ахен проголосила у 2011 році Балама Бярубанґу з Уганди своїм принцом. Балам І став, таким чином, першим чорношкірим принцом карнавалу у Німеччині. В такий спосіб карнавальники воліли виступити проти расизму та за інтеграцію. Балам заповів свій карнавальний убір принца Музею історії у місті Бонн. З жовтня 2015 року експозицію можна буде побачити і у Лейпцигу.