70 років звільнення "Дахау"

Навколо панує тиша, коли вони вирушають маршем. Ті, хто уцілів. Їхній шлях довжиною півкілометра веде від колишніх крематоріїв до тодішньої табірної площі для зборів. Попри рясний дощ усі учасники продовжують ходу, аби донести світові своє послання: "Ніколи знову!"

До баварського Дахау вони прибули з 34 країн світу. Саме тут їм довелося пережити нелюдські страждання, які не залишають їх у спокої упродовж усього життя. Наскрізь пронизані дощем, їхні стяги тяжіють додолу – Ізраїль, Польща, Україна… Через 70 років і чотири дні після звільнення табору вони знову тут: 260 осіб, які вижили, та шестеро тих, хто був серед визволителів. З ними - політична еліта, зокрема й федеральна канцлерка Німеччини Анґела Меркель.

"Ви зможете вийти звідси лише через димар!"

У церемонії з нагоди річниці визволення в’язнів "Дахау" бере участь і Єжи Войчевський. На рукаві у літнього чоловіка в окулярах – пожовкла від часу пов'язка, яку він мусив носити в концтаборі. Вона стала частиною його, зізнається чоловік в розмові з DW. У вересні 1944 року польського підпільника депортували в "Дахау" з Варшави, де 17-річний юнак боровся як член Варшавського спротиву, поки його не заарештували німці.

"У "Дахау" було пекло. Від моменту прибуття кожен з нас ставав лише номером. Я був номер 105908, - пригадує Войчевський. - Нам відразу ж сказали: "Відтепер ви - більше не люди. "Ви зможете вийти звідси лише через димар!" Розмовляючи з есесівцями, доводилося знімати капелюха. Побиття кийками було повсякденням. "Навіть з собаками вони обходились краще", - каже колишній в’язень.

Меркель дякує очевидцям

"Дахау" був єдиним концентраційним табором, який безперебійно проіснував усі дванадцять років панування нацистського режиму. Тут страждали понад 200 тисяч в’язнів. Серед них - не лише євреї, а й багато політичних в’язнів, сінті й роми, гомосексуали. 41500 осіб загинули в "Дахау". Їхню пам'ять Анґела Меркель вшанувала під час церемонії у неділю, 3 травня. "Це величезне щастя, що такі люди, як ви, готові розповідати нам свої історії життя, - зворушено подякувала вона тим, хто вижив. – Ви говорите про безкінечні страждання, яких Німеччина завдала вам в добу націонал-соціалізму".

Центральна площа посеред концтабору, на якій щодня збирали ув'язнених, була місцем жахіть. Тут також принижували, мучили, вбивали… І саме тут відбулася церемонія з нагоди річниці визволення в’язнів "Дахау". "Ваші розповіді, - наголосила Меркель, - примушують сухі цифри оживати".

Одна з таких розповідей - історія життя чеха Володимира Фаєрабенда. Він потрапив у "Дахау" ще юнаком і, за власним зізнанням у виступі перед канцлеркою, досі згадує про жахи на центральній площі концтабору. "В найлютішу зиму тут вишикували групу ув’язнених дітей. Німці облили малих крижаною водою і примусили стояти на місці п’ять годин. Тих, хто вижив, згодом кийками загнали назад у бараки". Для Фаєрабенда справжнє щастя - отримати можливість промовляти до канцлерки. Бути в "Дахау" цього дня - йому надзвичайно важливо, каже чоловік, саме тому він привіз з собою двох зі своїх восьми правнуків. Адже все в руках молоді, каже чех, обіймаючи дітей.

Зустріч з визволителями

Не лише для тих, хто вижив, а й для тих, хто звільняв концтабір 29 квітня 1945 року, "Дахау" назавжди залишається у пам'яті. "Ми ще застали тут 30 тисяч. Це була жахлива картина", - з тремтінням у голосі пригадує Джеймс Петтус. "Сухоребрі люди, нерідко зовсім голі. Ми очам своїм не вірили", - розповідає Петтус DW і оглядає територію колишнього концтабору, де тепер знаходиться меморіальний комплекс. Американцю вже за 90, проте він знову і знову приїжджає до Дахау з далекої Аризони.

"Я буваю тут кожні п’ять років і радію, що мене запрошують", - каже Петтус. Як військовий 42-ої піхотної дивізії (США) він воював у Франції, Бельгії й Австрії, а у квітні 1945-го наблизився разом зі своїми товаришами з американської армії до Мюнхена. Ті, хто вижив, та визволителі до сьогодні мають особливі стосунки. "За ці десятиліття багато хто подружився, - каже Петтус і стишує голос, - але багато кого вже немає в живих". Багато з його бойових друзів теж померли. Він - один з тих шести живих визволителів, які зважилися ще раз перелетіти через Атлантику.

"Ми пробачили вам"

Ще до того, як табір звільнили американці, Єжи Войчевського депортували далі, у Маннгайм, на примусові роботи на заводі Daimler-Benz. Там його зрештою звільнили французи. Войчевський теж не може забути "Дахау" і хоче приїздити сюди так довго, як тільки зможе, не лише на річниці. "Для мене це важливо, - пояснив він німецькому журналісту DW, - бо я хочу розказувати вам, німцям, що чинили ваші діди". І ще дещо важливе хоче сказати 88-річний поляк, проте його голос зривається, а з очей рясно котяться сльози… "Ми пробачили вам - ось що я хочу сказати. Ми вам пробачили!"