Україна побореться за золото Канн

Оголошені основні учасники конкурсної програми Каннського МКФ, що пройде від 12 до 23 травня цього року на Лазурному узбережжі. Вперше у конкурсі повнометражних фільмів представлена Україна – стрічкою Сергія Лозниці «Щастя моє» спільного виробництва України, Німеччини і Голландії. 5 років тому український режисер Ігор Стрембіцький вже став володарем «Золотої пальми» завдяки своїй документальній короткометражці «Подорожні», яка й по тому отримала низку почесних кінонагород.

Продюсер фільму «Щастя моє» Олег Кохан сказав «Німецькій хвилі»: «Це мене безмежно надихає, радію і пишаюсь тим, що моя мрія вже здійснилася, адже Україна з фільмом Лозниці змагатиметься у конкурсі найвідомішого кінофоруму світу. Це вже визнання для будь-кого, а надто для українського продюсера. До Каннів відібрані справжні кіношедеври з усього світу, й серед них картина з України».

Знятий в Україні фільм про Росію

У головному конкурсі Канн представлені 13 країн й 16 фільмів, серед них, зокрема «Стомлені сонцем-2» Микити Міхалкова, «Обурення» Такеші Кітано. Західні інформагенції відзначають, що такі держави, як Україна та Чад уперше потрапили до головного конкурсу кінофестивалю.

Зйомки ж першої художньої роботи Сергія Лозниці «Щастя моє» завершились в Україні у лютому цього року. Режисер народився в Білорусі, навчався у Києві. Потім закінчив ВДІК. Працював на студії документальних фільмів у Петербурзі. Переїхав до Німеччини. Зняв 11 документальних фільмів, які стали призерами міжнародних фестивалів, серед них Берлінський і в Карлових Варах, а також престижні премії з документалістики у Роттердамі, Ліоні, Торонто, Оберхаузені та Лейпцигу.

Картину «Щастя моє» фільмували на Сумщині й на Чернігівщині, як історію про Росію. Як він говорив «Німецькій хвилі», його бачення виходить з досвіду, адже з 1991 року жив в РФ й часто буває там, може як режисер «говорити лише про те, що знає».

Кіно без кордонів

«Щастя моє» розповідає про життя дальнобійника, в якого невірна дружина, а на шляху його чекають людські жорстокість і зрада. Дія фільму відбувається в 2005-му році з ретроспективою в період Другої світової. Роль водія дісталася молодому білоруському актору Віктору Нємцю, а його партнерами стали Володимир Головін («Холодне літо 53-го») та Ольга Шувалова («Усі вмруть, а я залишуся»). Цікаво, що оператор картини - і, звісно, оператор-постановник — румун Олег Муту, чий фільм «4 місяця, 3 тижня й 2 дня» в 2007-м році переміг на Канському кінофестивалі.

Режисер називає питання країни походження фахівців – умовностями: «У цій галузі немає кордонів і культур, є просто різні люди – талановиті чи бездарні». Цей художній фільм продюсували Олег Кохан (SOTA Cinema Group, Україна) і Хайно Декерт (MA.YA.DE., Німеччина). Стрічку фінансували також й Німецький канал ZDF, Берлінський, Голандський Фонди.

У рамках спеціальних позаконкурсних програм цьогорічного Каннського МКФ організують і прем’єру стрічки Отара Іоселіані "Шантрапа" (Україна-Франція) за участю Богдана Ступки. «У кінороботи Лозниці й Іоселіані вкладене таке людяне й щире переживання нелегкого сьогодення», - каже український продюсер Олег Кохан.

Автор: Ольга Веснянка

Редактор: Роман Гончаренко