Що дасть Україні Програма розширених можливостей НАТО
15 червня 2020 р.
Минулого тижня Північноатлантичний альянс визнав Україну партнером з розширеними можливостями (Enhanced Opportunities Partner - EOP). У МЗС у Києві цю новину привітали як "визнання значного внеску України у міжнародну безпеку". А ексміністр оборони України Андрій Загороднюк заявив, що тепер країна опинилася за крок до членства у НАТО. DW пояснює, що саме дасть Україні статус партнера з розширеними можливостями.
Що таке Програма розширених можливостей НАТО
У 2014 році НАТО запустило Програму розширених можливостей. Мета програми - посилити оперативну сумісність військ країн-учасниць з силами НАТО. Чим вища ця сумісність, тим ефективнішою та простішою є участь таких держав у місіях і операціях Північноатлантичного альянсу. На сайті НАТО наведено низку переваг, які отримують такі особливі партнери. Зокрема, це регулярні політичні консультації з безпекових питань, розширений доступ до навчань і обміну інформацією, тісніша співпраця у часи криз. Статус EOP досі мали лише п'ять країн: Швеція, Фінляндія, Австралія, Грузія та Йорданія.
У січні 2020 року Дмитро Кулеба, який нині очолює МЗС, а тоді був віцепрем'єром з європейської та євроатлантичної інтеграції, навів у розмові з DW приклади того, що таке партнерство дасть Україні. Зокрема, він звернув увагу на те, що деякі навчання НАТО відкриті лише для його держав-членів і партнерів з розширеними можливостями. Ще одна перевага - це поглиблений і швидший обмін розвідувальними даними між країнами НАТО і особливими партнерами.
Клуб "обраних" НАТО
Водночас опитані DW експерти вказують не стільки на практичну користь EOP, скільки на символічне значення. "Основний сенс партнерства розширених можливостей - це політичний символізм, бо воно визначає країни, до яких НАТО почувається особливо близьким", - пояснює експерт брюссельського аналітичного центру Friends of Europe Джеймі Ши, який раніше працював у структурах Північноатлантичного альянсу. Зі свого досвіду він каже, що надання статусу партнера з розширеними можливостями фундаментально не змінює відносини блоку з країною.
Україна і так має тісну співпрацю з НАТО. Її представники зустрічаються з колегами з країн Альянсу в рамках Комісії Україна-НАТО (Угорщина понад два роки блокує засідання комісії на рівні політиків, однак на рівні послів ці зустрічі регулярні). У 2008 році Альянс вирішив не надавати Україні план дій щодо членства, і замість цього запровадив річну національну програму, яка фактично є дорожньою картою для реформування України на шляху інтеграції до НАТО.
Альянс також дав старт процесу, який має зробити співпрацю з Україною ефективнішою. Ідеться про ініціативу "один партнер, один план", що об'єднає всі програми взаємодії в одну.
За словами Ши, Україна і без EOP могла просити Альянс про додаткові можливості, наприклад, для збільшення оперативної сумісності її збройних сил із силами НАТО. І все ж експерт називає партнерів з розширеними можливостями таким собі "клубом обраних" для НАТО. Оскільки таких "обраних" було лише п'ять, то перебування у клубі несе в собі певний престиж, говорить він. І тому Україна могла прагнути стати "частиною цього клубу вже заради політичного символізму".
Наступник крок після EOP - членство у НАТО?
Брюссельський експерт Німецького фонду Маршалла Сполучених Штатів Бруно Лете згоден з тим, що партнерство розширених можливостей має передусім символічне значення. "Наступний логічний крок після статусу EOP - це членство. Можна сказати, що це партнерство - зала очікування для членства", - говорить експерт.
Утім, у пресслужбі НАТО, оголошуючи визнання України партнером з розширеними можливостями, чітко заявили, що цей статус "не є сигналом про якісь рішення щодо членства в НАТО". Очевидно, що на такому зауваженні наполягли деякі держави-члени Альянсу. У січні Дмитро Кулеба заявляв, що є країни, які ще не визначилися, чи варто приймати Україну до програми розширених можливостей. Називати їх він відмовився, проте уточнив, що це не Угорщина.
Бруно Лете припускав, що бажання президента Франції Еммануеля Макрона зблизитися з Росією могло бути причиною для Парижа чинити опір поглибленню відносин Україна-НАТО. Нагадаємо, що 2008 року саме Франція разом з Німеччиною запобігли наданню Україні плану дій щодо членства на саміті у Бухаресті.
Утім, сумніви "деяких" держав щодо EOP вдалося розвіяти навіть швидше, ніж планувалося. Андрій Загороднюк заявляв у лютому, що рішення про EOP ухвалять у жовтні. Сталося це вже 12 червня. 15 січня цього року Україна попросила НАТО розглянути заявку на участь у Програмі розширених можливостей. Слід зауважити, що цю заявку Київ подав ще за президентства Петра Порошенка, утім, на саміті 2018 року Альянс лише визнав інтерес України до статусу EOP.
Статус EOP - не лише можливості, але і обов'язки
Водночас статус партнера з розширеними можливостями не є просто визнанням досягнень країни, яка його отримала. Він несе із собою і обов'язки. У пресслужбі НАТО, оголосивши про визнання України EOP, нагадали, що в Альянсі очікують від Києва поступу в реформах, "у тому числі в секторі безпеки і оборони, щодо цивільного контролю і демократичного нагляду, і у боротьбі проти корупції".
Бруно Лете вказує також на те, що кожен з партнерів розширених можливостей приносить суттєву користь самому Альянсу. Наприклад, Йорданія є особливим партнером НАТО в боротьбі з тероризмом на Близькому Сході. А обмін розвідданими з Австралією є важливим для НАТО для розуміння ситуації в регіоні, зокрема дій Китаю, пояснює експерт.
Головним же чином програма EOP покликана полегшити участь країн-партнерів НАТО у його операціях. Показовою є місія "Рішуча підтримка" в Афганістані. Станом на лютий, у ній брали участь 21 український військовий, тоді як Грузія спрямувала 871 солдата. "Партнери розширених можливостей не лише "споживають" безпеку, вони також є її "постачальниками" (...) Тож Україні треба демонструвати, що вона робить внесок у систему колективної безпеки НАТО", - радить Лете.
Україна і НАТО співпрацюють практично із початку здобуття Києвом державної незалежності, коли Україна вступила до Ради північноатлантичного співробітництва у 1991 році. Першим суттєвим кроком до інтенсифікації співпраці стало приєднання України до програми НАТО "Партнерство заради миру" у 1994-му.