ЯкСтепана Бандеру показують у Берліні

У театрі імені Максима Горького на сцені Студії Я - одній з експериментальних майданчиків Берліна - поставили виставу про Степана Бандеру. Це спільна робота берлінського музиканта українського походження, лідера групи RotFront Юрія Гуржи та німецької акторки, яка народилася в Молдові, Марини Френк. Вони обрали незвичайний формат хіп-хопери. Поєднуючи класичний і сучасний жанри, вони переказують життя ідеолога українського національного руху Степана Бандери і підкреслюють неоднозначність його фігури: у виставі, наприклад, кілька разів повторюється трек Monster or Hero. Спірні факти біографії Бандери теж не залишаються поза увагою: зокрема, під час виконання пісні Jewish Question на задник проектуються цитати членів ОУН про євреїв. Як ставитися до цього політичного діяча, глядачі повинні вирішити самі. Кореспондентка DW поговорила з Юрієм Гуржи про цей театральний експеримент.

DW: Чому ви вирішили поставити виставу про Степана Бандеру?

Юрій Гуржи: Мене як українського єврея дуже хвилює ця тема, тому що про неї важко говорити спокійно. Це незручна розмова, неприємна.

Кілька років тому на Бродвеї поставили хіп-хоперу про Гамільтона, видного американського державного діяча. Це геніально: відмінно заримований переклад історичної теми ніби на іншу мову, не створену для цього.

Вийшло дуже гармонійно, адже хіп-хоп - це музична форма, в яку вміщається максимум інформації. Ми з Мариною вже робили один історичний проект, і хотілося продовжити експерименти у цьому ж руслі.

На якому історичному матеріалі засновані тексти ваших пісень?

Нам поставили часові рамки: потрібно було зробити виставу на годину, тому увійшли далеко не всі тексти - сама тема набагато ширша. Я прочитав дуже багато книг з історії України, автори яких живуть за її межами, наприклад, "Україна: Історія" Ореста Субтельного і колосальна праця Россолінського-Лібе. Вони показують контекст, що дуже важливо.

І яке сталення до Бандери у вас викликали ці книги?

Сказати, що він викликає у мене захоплення або ненависть, я не можу, це комплексне почуття. Він - людина невіддільна від своєї епохи, продукт часу й обставин, якого якщо і можна судити, то тільки за законами того часу. Він не мій герой. Але потрібно чітко розмежовувати: ось Бандера як персонаж історії, а ось те, що з нього зліпили після смерті. Це окремий цікавий предмет для вивчення.

Те, чим постать Бандери є зараз для України та Росії, має слабке відношення до того, ким він насправді був. Більшість людей, які звинувачують якихось міфічних бандерівців, і ті, хто, з іншого боку, себе бандерівцями називають, часто не володіють достатньою кількістю інформації.

Чому одна історична фігура так по-різному сприймається?

Росії потрібен був такий антигерой, тому що добре мати умовного "Гітлера". Людям потрібен образ, і коли він є, проти нього легко налаштувати. Є думка, що Бандера був обраний, щоб стати таким символом. Це питання я ставив багатьом своїм українським друзям, літераторам, культуртрегерам. Серед них не було жодного фаната Бандери, але я зустрів багато досить несподіваних думок. Наприклад, що Бандера - проект КДБ.

З 1941 року він не повертався до України, протягом 18 років до своєї загибелі в 1959 році координував партизанську війну в Україні. Але мені не вистачає фантазії, щоб уявити, як без телефону та інтернету можна було керувати підпільною боротьбою з Німеччини. Мені здається, що для українців він був досить абстрактним символом: ніхто його не бачив, він був далеко. Ще одна оригінальна теорія, що вибір припав на Бандеру, а не на Шухевича, скажімо, тільки через співучість його прізвища.

Чому вистава з'явилась не в розпал російсько-українського конфлікту, а тільки зараз?

Ця тема знову вийшла на передній план, але вона була актуальна ще в 1950-60-і роки. Взагалі ініціатива виходила від берлінського театру імені Горького, вони роблять серію заходів Mythen der Wirklichkeit (Міфи дійсності - Ред.) і в 2016 році запропонували мені поставити щось на українську тему. За кілька місяців ми написали всі ці пісні. На нас лежала велика відповідальність, тому що тема вибухонебезпечна.

Марина Френк писала тексти дуже швидко, у неї любов до деталей. Чотири роки життя Бандери в концтаборі - одна з найбільш суперечливих тем. Але є такий штрих: він жив в окремій кімнаті, де у нього начебто були картина і килим. Марина вчепилася за цю деталь і написала пісню Teppich im KZ (Килим у концтаборі - Pед.)

На ваш спектакль приходять, в основному, німці. Як реагує публіка?

Я не передбачав, що реакція буде настільки вдячна і позитивна. Ми були впевнені, що зробили дуже радикальну постановку. Деякі речі дуже важливо проговорювати, треба вміти над ними сміятися і наблизитися до них з іншого боку. Теми Другої світової і Голокосту вже перестали бути табуйованими. Існує багато матеріалу з політичною сатирою - від чаплінського "Великого диктатора" до "Продюсерів" Мела Брукса.

Ви не збираєтеся привезти "Бандеру" в Росію або Україну?

До Росії - ні, за нинішньої ситуації це неможливо. А з України вже було два-три запити, але поки вони ні в що не вилилися. Театр - це довга і складна історія, потрібно знайти фінансування і майданчик.