ЄС більше не хоче біженців? Що змінилось за 5 років
6 березня 2020 р.
"Ми впораємось", - заявила канцлерка Німеччини Анґела Меркель (Angela Merkel) у серпні 2015 року на тлі зростання хвилі мігрантів, що прибували до ЄС. Невдовзі потому упродовж кількох тижнів біженці, мігранти й особи, які намагались отримати притулок у Євросоюзі, почали масово в'їздити до Німеччини через Угорщину й Австрію.
У відповідь на критику на свою адресу внаслідок відкриття на короткий час німецького кордону для мігрантів, які дісталися Європи так званим "балканським маршрутом", Меркель тоді сказала: "Якщо ми нині змушені будемо вибачатися за те, що в критичній ситуації проявили свою дружелюбність, то це більше не моя країна".
Що змінилось у ЄС щодо біженців за минулі 5 років
Тепер лунають зовсім інші слова. Ситуація 2015 року, коли до Європи прибув майже мільйон біженців і мігрантів, не повинна повторитися. Такий нині лейтмотив заяв уряду ФРН. "Втрати контролю над ситуацією", як це відбулося в 2015-му, допустити не можна, підкреслює тепер канцлерка Меркель.
На тлі подій на турецько-грецькому кордоні, де перебувають тисячі біженців, які хочуть потрапити на територію ЄС, Меркель говорить про "глухий кут", у якому опинились ці люди. Критичної ситуації, схожої на ту, що виникла у 2015 році на вокзалі в Будапешті, де тоді зібралися тисячі біженців, канцлерка, судячи з усього, не бачить.
Що змінилось у ЄС за ці п'ять років? На відміну від 2015-го, Євросоюз приділяє значно більшу увагу зміцненню своїх зовнішніх кордонів. Глави держав і урядів країн-членів ЄС знову й знову повторюють, що необхідно зробити так, щоби біженці не змогли перетинати кордон. На саміті в червні 2018 року підсилення і захист зовнішніх кордонів ЄС було проголошено спільною метою міграційної політики.
Тому закриття Грецією кордону із Туреччиною є послідовним кроком. Глава фракції християнсько-демократичних партій у Європарламенті Манфред Вебер (Manfred Weber) вважає правомірним застосування сили з боку Греції, спрямоване на те, щоби біженці не змогли перетнути кордон країни, а значить і зовнішній кордон ЄС.
Кордон ЄС має бути захищений
"Зовнішній кордон має бути захищений", - заявив Вебер в інтерв'ю німецькому суспільно-правовому телеканалу ARD. За його словами, якщо біженці закидують камінням поліцію і прикордонників, то застосування у відповідь сльозогінного газу є законним. У тому, що на кордоні Туреччини та Греції виникла така ситуація, винен президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган, адже він дозволив доправляти біженців на автобусах до кордону, вважає Манфред Вебер.
Це дозволяє провести паралель із вереснем 2015 року, коли угорський прем'єр-міністр Віктор Орбан дозволив доправляти біженців на автобусах до кордону Угорщини з Австрією, в результаті чого Німеччина й Австрія опинились у ситуації цуґцванґу. У 2020 році президент Туреччини Ердоган використовує біженців як засіб політичного тиску.
Але нинішня реакція у відповідь - зовсім інша, ніж у 2015 році: не можна втрачати контроль над ситуацією. Кордон має залишатися закритим. Грецький уряд навіть тимчасово скасував можливість для новоприбулих до країни подавати прохання про надання притулку. Верховний комісар ООН у справах біженців розкритикував такі заходи і назвав їх порушенням європейського права і низки конвенцій.
У ЄС немає згоди у питанні розподілу біженців
Влітку 2015 року країни-члени ЄС більшістю голосів ухвалили рішення розподіляти біженців і мігрантів згідно з квотами. Але ця угода так по-справжньому і не була виконана. Угорщина і ще три держави Євросоюзу проголосували проти. П'ять років потому думка більшості країн-членів ЄС змінилася. Вони виступають проти довгострокового запровадження квот - такого, на якому наполягають Італія і Греція, країни, вимушені першими приймати велику кількість нелегальних мігрантів.
Ще влітку 2015 року в ЄС мали відбутися реформи в галузі міграційної політики. Необхідно було внести зміни до так званої Дублінської угоди. Вона передбачає, що перша країна, в якій опинялись мігранти після перетину зовнішнього кордону ЄС, мусить нести відповідальність за реєстрацію, отримання притулку або за депортацію нелегалів. Канцлерка ФРН тоді назвала документ неактуальним. Тепер про це не може бути й мови. Деякі формулювання Дублінської угоди за п'ять років було уточнено, але принципово в ній нічого не змінилося.
Це означає, що за всіх біженців і мігрантів, не важливо, на материку або островах, і в 2020 році відповідальність несе Греція - як перша країна, куди вони прибувають, коли опиняються на території ЄС. Афіни вже впродовж кількох років, і нині особливо, не можуть впоратися з великою кількістю біженців і мігрантів. Але інші країни-члени ЄС не погоджуються розподіляти їх між собою.
"Це не грецька, це європейська проблема", - коментує ситуацію голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн (Ursula von der Leyen). Але її заява сприймається як балаканина на тлі політики ЄС останніх п'яти років. Зміни Дублінської угоди, яких прагне Єврокомісія і які стосуються процедури надання притулку і системи розподілу біженців, країни-члени ЄС постійно відкидають. Події в Ідомені на кордоні Греції та Македонії взимку 2016 року, як і в таборі для біженців у французькому Кале, яскраво ілюструють наявну проблему.
ЄС планує посилювати й захищати кордони
"Необхідно рахуватися з тим, що люди не хочуть приймати нових біженців і мігрантів", - неофіційно визнавав один з німецьких високопосадовців у Брюсселі ще кілька років тому. Його слова не тішать. Але це правда. І політики мусять це враховувати. Успіх правих популістів на виборах в ЄС останніми роками - свідчення тому. Між тим і соціал-демократи, і Зелені, і ліберали висловлюються за те, щоби захистити кордони ЄС і не втратити контроль над ситуацією.
Як і в 2015 році, нині країни ЄС намагаються перекласти проблему з біженцями на плечі когось іншого. Як це зробили Греція, Хорватія, Словенія, Італія, Угорщина, Австрія та інші, коли п‘ять років тому просто пропустили біженців через свою територію без реєстрації - всупереч Дублінській угоді. Звісно, відтоді було вжито різноманітних заходів задля того, щоб і процес надання притулку розпочинався в тій країні, куди вперше потрапляє біженець, коли опинився на території ЄС, щоби таким чином запобігти безконтрольному в'їзду до Євросоюзу.
Але сьогодні все це функціонує лише частково. За даними Євростату, у третьому кварталі 2019 року найбільша кількість подань про надання притулку від сирійських, афганських, а тепер ще й венесуельських громадян була подана в Німеччині та Франції. Хоча ці країни не є першими, куди прибули прохачі притулку, коли опинилися на території ЄС, і не мусять нести відповідальність за цих людей.
З 2015 по 2020 роки ЄС розробив різноманітні моделі того, як ухвалювати рішення про надання притулку або про депортацію. Але жодну з них не втілили в життя. Діяла лише міграційна угода між ЄС і Туреччиною. Анкара погодилась приймати назад біженців з території ЄС. За це Євросоюз пообіцяв їй фінансову допомогу в шість мільярдів євро.
Ця концепція, з точки зору ЄС, добре працювала до лютого цього року. Але що робити тепер, коли президент Туреччини більше не хоче дотримуватись домовленостей з ЄС? І нині, як у 2015-му, рішення необхідно ухвалювати негайно, як це зробила за лічені години канцлерка Меркель, коли поступилася тиску Угорщини і піддалася на вмовляння Австрії. Щоби рішення було ухвалене, має виникнути критична ситуація. Невже це необхідно й сьогодні?