Трагедія іракських християн-єзидів

Рівно рік тому відбувся другий наступ збройних формувань джихадистського угрупування "Ісламська держава" (ІД) на території Північного Іраку. Раніше, на початку червня 2014 року, ісламісти узяли під свій контроль двохмільйонне місто Мосул, столицю провінції Тікрит та значні території провінцій Салах-ед-Дін, Найнава та Діяла. Чотири тижні по тому проголосили "Ісламську державу". Та експансія бойовиків-ісламістів на цьому не спинилася. Вже 3 серпня 2014 року вони атакували населене єзидами стотисячне місто Сінджар, а за чотири дні християнське місто Каракош, населення якого налічує 60 тисяч мешканців. Наступ бойовиків вдалося спинити лише неподалік міст Ербіль та Дохук. ВПС США стали завдавати ракетно-бомбових ударів. Розпочалася чергова військова операція американців у Іраку.

Підсумки невтішні

Відтоді коаліція, що об'єднала 20 країн, під проводом США завдала незліченну кількість авіаударів по цілях у Північному Іраку та Сирії. Минув рік, а результати далекі від очікуваного. Не минає й кількох днів з часу кожного успішного повідомленням прес-служб американських відомств з Вашингтону, як слідує черговий наступ бойовиків. Лише за тиждень після квітневого повернення міста Тікрит, що знаходиться на північному сході країни, під контроль урядових військ, бойовики захопили столицю провінції Анбар на заході Іраку.

Ще у грудні Пентагон повідомив, що можна було б завдати вирішальної поразки ІД, після того, як курдські збройні формування "пешмерга" розпочали свій наступ одразу перед новорічними святами у північно-західних регіонах Іраку. Та й справді, вони змогли відвоювати територію аж до гір Сінджар, та й Мосульській греблі вже більш нічого не загрожує. Але саме місто Сінджар, що пережило трагедію втечі тисяч переслідуваних єзидів, й досі залишається під контролем джихадистів. Те саме стосується і міст Каракош, Башика та Бартелла, населених переважно християнами, - над ними й досі майорить чорний стяг ІД. Ще до сьогодні курдські збройні загони не розпочали наступу на ці міста.

З штаб-квартири 12-ї бригади курдських збройних сил, яка розташована перед руїнами храму Мар Матаї - ймовірно, найдавнішого християнського храму світу, заснованому в IV столітті нашої ери, - добре видно рівнини провінції Найнава - біблійної Ніневії. Бригадний генерал виразно бачить у свій бінокль чорні прапори ІД. Вони майорять на мечетях, телевізійних антенах та вежах церков міста Башіка, аби всім показати, хто тут хазяїн. З місця дислокації бригади до міста лише три кілометри. Але зараз ця відстань вважається нездоланною. "Ми нагорнули цілі пагорби, вирили шанці та понасипали вали, аби закріпити свої позиції", - пояснює командир, "там у них на озброєнні міни та толова вибухівка", - додає він. За його словами, вже полягли півтори тисячі курдських бійців. Час від часу вони підриваються на мінах, коли відвойовують підконтрольні ІД регіони. Генерал сподівається, що незабаром з'являться експерти-сапери, які покажуть його людям, як виявляти міни та знешкоджувати їх.

Рік мук єзидів

На очі 28-річної Нареен Шаммоо, яка родом з Башіки, навертаються сльози, коли вона згадує про своє рідне місто та його долю. "Башіка була маленьким Іраком", - каже біженка. За її словами, там вже протягом цілих століть проживали разом усі етнічні групи країни.

Сама вона належить до єзидів. Але у багатонаціональній мішанині Башіки для неї це завжди було другорядним. Жінка має чимало друзів з інших культур та народностей. Ще дитям, коли вона видиралася на пагорби, що знаходяться за містом, звідти можна було роздивитися мечеті, церкви та єзидські надгробки. "Я була щасливою, що ми усі жили разом", - каже вона з ностальгією. "Так, як було, вже ніколи не буде", - додає молода жінка. Тепер вона проживає в Ербілі та скептично оцінює свої шанси коли-небудь повернутися додому. Там, де Шаммоо гуляла ще дитям, зараз розміщуються позиції курдських бійців, яких вона теж звинувачує у трагедії. Поневірянь єзидів не було б, якби війська не відступили, переконана вона.

Те саме про прорахунки курдів кажуть туркмени й християни, яким курди обіцяли захист. Після того, як 2014 року тисячі військовослужбовців іракської армії стали дезертирами, території та люди, що проживали на них, перейшли до рук джихадистів майже без бою. А двома місяцями пізніше курдські бійці теж капітулювали перед натиском ІД. Втеча від 8 до 10 тисяч єзидів й досі лишила по собі гіркий слід. Кажуть, що 700 курдських бійців взагалі перебігли на бік "Ісламської держави". Тож звинувачення лунають зусібіч. Міф, який протягом років розвивали та підтримували курдські бійці за свободу, став виказувати глибокі тріщини. Ганьба для збройних сил Курдистану була неабиякою. Лунають й думки про "заколот та змову". Про те, що, американці, буцім, дали наказ курдам відступити, а ізраїльська спецслужба "Моссад" робить спільну справу з ІД, почуєш часто. Кажуть і таке, що колишній прем’єр Нурі Аль-Малікі захотів помститися та ініціював другий напад банд терористів на курдів. А от найбільш вірогідному поясненню військового фіаско курдів, ніхто не йме віри. "Ми були не досить добре підготовлені та нам бракувало військового спорядження, щоб дати відсіч цьому ворогу", - кажуть представники курдських військових загонів, які дислокуються на пагорбах Башіки.

"Тих, хто вчинив ці злочини єзидам, ми поженемо до останнього", - запевнив президент курдів Массуд Барсані у Дохуку під час церемоній з нагоди роковин трагедії унаслідок наступу ісламістів. Але Нареен Шаммоо їм не вже більше не вірить. "Це довіра, яка зникла через жорстокість ІД", - так вона описує настрої та ставлення її народу до курдів. "Вони залишили нас напризволяще та віддали на поталу ІД", - каже вона.