Як Україна (не) потрапляє в німецькі шкільні підручники

Те, як масштабна війна України з російським загарбником сприймається рештою Європи, значною мірою залежить не лише від якості висвітлення подій у ЗМІ або політичних наративів в окремих країнах, але і того, які знання і світогляд закладаються ще у школі. Аби більше дізнатися про це, за сприяння Українського інституту група дослідників проаналізувала шкільні підручники у низці країн і нещодавно оприлюднила книгу "Історія України ХХ століття у підручниках європейських країн". Висновки, як констатував у розмові з DW упорядник книжки Георгій Касьянов, не надто райдужні.

"Відсутня як суб'єкт"

"У підручниках історії Німеччини й інших європейських країн, таких як Франція і Великобританія, Україна як суб'єкт відсутня. Вона згадується лише у контексті подій, які відбувалися на її території у різні періоди. Винятком є лише Польща. У польських підручниках не лише більше інформації про Україну, але й Україна подається як окрема одиниця, а не лише територія", - зазначив професор університету Марії Кюрі-Склодовської в Любліні.

Україна, за словами Касьянова, згадується переважно у новітній історії після 1991 року. "Якщо про Україну й згадують раніше у 20-ому столітті, то лише у контексті війн і катастроф: Перша чи Друга світова війна, Чорнобильська трагедія або Голодомор", - зазначає дослідник.

Читайте також: Сергій Плохій: Спротив України РФ - її перепустка у світову історію

Німеччина: програма вимагає навичок, зміст обирають вчителі і учні

У випадку Німеччини відповісти на запитання, які знання отримують у школах німці для розуміння контексту війни Росії проти України, непросто. Адже освіта у Німеччині перебуває у компетенції урядів федеральних земель, тому єдиного підходу до навчальних програм по всій країні немає. Більше того, підручники, за якими вивчаються предмети, а також акценти у програмі школи обирають самі на "фахових конференціях" за участі вчителів, учнів та батьків. "Базові навчальні плани визначають зміст і мету викладання предметів і очікуваний від учнів результат навчання на різних етапах. На цій основі школи розробляють власні плани на фахових конференціях, що дає можливість також фокусуватись на актуальних темах", - пояснили DW у міністерстві освіти землі Північний Рейн-Вестфалія - найбільшою за кількістю населення в Німеччині. У рамкових навчальних програмах, складних міністерством освіти цієї землі, Україна не згадується у жодному з предметів.

Але це не означає, що німецькі школярі не отримують жодних знань про Україну, наголосили у міносвіти Північного Рейну-Вестфалії і нагадали, що після початку повномасштабної російської агресії проти України торік підготували цілий список дидактичних матеріалів для вчителів, які вирішують присвятити уроки темам, що допомагають зрозуміти, чому Росія напала на Україну і як формувалися відносини Москви із Заходом. У відомстві рекомендують вчителям на власний розсуд присвячувати Україні окремі уроки в рамках курсів з історії, політології та інших соціальних наук, починаючи з 9 класу.

Україна у центрі уваги: тимчасовий ефект?

Саме таку ініціативу проявила торік вчителька географії Анґела Гарпершайдт (Angela Harperscheidt). "Торік у мене вже була повністю складена і погоджена програма на рік для дев'ятого класу. Але почалася війна. Порадившись із учнями, ми разом вирішили змінити програму і розібратися із ситуацією навколо війни. Чого домагається Путін, чим він керується", - розповіла DW викладачка однієї з гімназій Бонна. Так само, зазначає вчителька, вчинили також її колеги, що викладають історію та політологію. "Оскільки у базових навчальних планах про Україну взагалі нічого немає, все залежить від ініціативи вчителів і учнів", - каже Гарпершайдт. Торік вона на тлі нападу Росії на Україну розбиралася з учнями, зокрема, у тому, які економічні інтереси можуть відігравати роль у загарбницькій війні, яку розв'язала Москва: починаючи від природних ресурсів, закінчуючи контролем за портами і торговельними шляхами у Чорному і Азовському морях. 

Однак ситуація змінилася, веде далі Анґела Гарпершайдт, і цього року вже жоден з вчителів її школи не готував окремі уроки, присвячені Україні. "Наші навчальні плани досі сфокусовані передовсім на Німеччині і Західній Європі", - констатує вчителька. Тому, за словами Гарпершайдт, вчителі схильні концентруватися на темах, які згодом спливають на випускних іспитах, і України серед них немає.

Читайте також: "Рашизм" та війна РФ проти України: що говорять у Німеччині

"Потрібно більше знань"

Від початку 2023 року у Німеччині стали з'являтися актуалізовані підручники з новітньої історії, в яких нападу Росії на Україну присвячується окремий розділ. Наприклад, у підручнику "Zeiten und Menschen 4" видавництва Westermann поясненню цієї війни і її передісторії присвячені численні карти, фото і графіки, а також практичні завдання для учнів. Пояснюючи передумови війни, автори підручника пояснили в загальних рисах події "Революції гідності" 2013-2014 років, а також анексію Криму. Окрему увагу приділено початку повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року, провалу планів Володимира Путіна швидко захопити українську столицю, а також воєнним злочинам російської армії, які шокували світ, починаючи з розстрілів і катувань у Бучі, закінчуючи знищенням Маріуполя та інших міст на сході України. У ширшому контексті міжнародної політики автори обмежуються згадкою невдоволення Москви розширенням НАТО. Однак передісторії відносин України і Росії у підручнику немає. Так само як немає і згадок про Україну на різних етапах європейської історії до 1991 року.

Німецький історик Штефан Требст (Stefan Troebst) називає великою прогалиною в німецькій шкільній освіті саме нерозуміння місця України у європейської історії. Він вважає, що заповнювати цю прогалину варто, починаючи з історії світових воєн. "В обох світових війнах Україна була окупована повністю. Тоді як Росія була окупована лише на своїх західних околицях. У цьому спостерігається викривлення перспективи, у нас війна досі розглядається крізь призму Росії", - констатує науковець із Лейпцига. Понад два десятиліття він був заступником голови Інституту історії і культури імені Лейбніца. За словами Требста, у Німеччині на загал досі прийнято говорити "ми напали на Росію", хоча йшлося про різні народи Радянського Союзу, які опинилися в епіцентрі цієї війни. "Ми спершу окупували Україну і Білорусь, а вже потім пішли далі на Москву", - нагадує історик. Системних змін у навчальних шкільних програмах у Німеччині історик поки не бачить.

Читайте також: Депутат Бундестагу: Ця війна має ту ж мету, що й Голодомор

Що було до 1991 року?

Водночас Штефан Требст зазначає, що для повноцінного розуміння контексту нинішньої війни Росії проти України і ідеології, якою керується Москва, потрібно, щонайменше, більше знань про історію України у складі Радянського Союзу. "У Німеччині сталінізм досі асоціюється передовсім з ГУЛАГом. Але мало хто знає про те, як Сталін русифікував Україну. Починаючи з мовної і культурної русифікації, закінчуючи русифікацією методом вбивства українців голодом", - каже історик. Він наголошує, що політика з питань національностей у Радянському Союзі "мала геноцидальні тенденції", частиною яких були також масові депортації представників окремих національностей.

Натомість Георгій Касьянов називає великим кроком вперед вже сам факт того, що Україна нарешті вийшла з тіні Росії. Як приклад нових тенденцій український історик наводить згадку про Голодомор, яка з'явилася у деяких європейських підручниках. "Україна докладала великих зусиль на державному рівні, щоби звернути увагу на Голодомор, і це принесло певні результати. Однак щодо інших етапів історії ситуація залишається без зрушень", - констатує історик.

Читайте також: Історичне рішення: чому в Бундестазі вирішили таки визнати Голодомор геноцидом

Культурна дипломатія без грошей

Георгій Касьянов зауважує, що ситуацію міг би допомогти змінити Український інститут, на який держава поклала завдання "культурної дипломатії". Інститут, переконаний вчений, може дати вчителям за кордоном перекладені іноземними мовами навчальні матеріали для поширення знань про Україну, за аналогією, скажімо, з тим, як працює німецький Ґете-Інститут. "Однак, на жаль, повноцінного фінансування на виконання цієї важливої функції немає. Інститут не отримував достатніх коштів до війни, а після війни взагалі невідомо що буде", - констатує Георгій Касьянов. Поки єдина надія, за його словами, - європейські гранти.