Що заважає будівництву газогону через Сахару до Європи

Новим газогоном через Сахару до Європи міг би постачатись африканський газ замість російського - якщо тільки газопровід буде побудований. Міністри енергетики Нігерії, Нігеру та Алжиру наприкінці липня підписали відповідну декларацію про наміри. У 2008 році представники цих країн уже зустрічалися, щоб домовитися про будівництво газопроводу, проте незабаром після цього плани були заморожені.

На думку експертів, мине ще багато часу до того, коли газ потече до Європи, деякі припускають - мінімум 10 років. "Мені здається, що йдеться лише про домовленість на папері, не підтверджену справами", - заявив DW Ісаак Ботті, експерт у сфері держфінансів у нігерійській Асоціації аудиторів ICAN в Абуджі. За його словами, однією з головних перешкод реалізації проєкту є відсутність політичної волі, політичних рамкових умов та грошей.

Читайте також: Високі ціни на енергоносії: чи загрожують Німеччині соціальні заворушення?

Газопровід у чотири тисячі кілометрів

Основним постачальником палива для нового газогону була б Нігерія, тож її уряд має подбати про те, щоб будівництво розпочалося, каже Ботті. На його думку, війна в Україні дає африканським країнам можливість вийти на світовий газовий ринок, інвестори знайдуться, якщо їх переконають у серйозності намірів. Від початку війни Росії проти України європейські країни шукають нових постачальників газу по всьому світу.

Витрати на будівництво Транссахарського газогону (NIGAL) оцінюють у 13 мільярдів євро, деякі джерела говорять про 20 мільярдів. Його довжина становитиме 4000 кілометрів, з яких тисяча кілометрів проляже територією Нігерії, 800 кілометрів - через Нігер і 2300 кілометрів - територією Алжиру. Звідси газ зможуть направити до Європи діючим Транссередземноморським газопроводом (TransMed) або через термінал ЗПГ. Крім того, NIGAL дозволить забезпечити газом регіони, через які він пролягатиме. Згідно з планами, цим газогоном щорічно прокачуватимуть 30 мільярдів кубометрів газу.

Читайте також: Санкції шкодять економіці РФ. Хоча Москва стверджує протилежне

Газове багатство та суцільна бідність

Нігерія вже зараз є другим в Африці експортером газу, а також має найбільші родовища нафти на континенті. За словами Ботті, країна має одне з найбільших у світі родовищ обсягом п'ять трильйонів кубометрів газу з потенційною можливістю видобувати щорічно 85 мільярдів кубометрів. На цьому проєкті Нігерія може заробити до 800 мільярдів євро, переконаний експерт.

Перешкодами для реалізації проєкту є високий рівень бідності та нестабільність у Нігерії, терор, яким охоплено мусульманську північ країни. Іншою проблемою, яка може злякати інвесторів, вважається намір Євросоюзу у рамках боротьби зі змінами клімату відмовитися у перспективі від вуглеводневої сировини для отримання енергії та перейти на "зелений водень". Уже до 2030 року викиди вуглекислого газу в ЄС мають знизитися на 55 відсотків.

Доходи від газу потрібні для розвитку країни

На думку Ботті, владу Нігерії до реалізації проєкту може підштовхнути нестача коштів на розвиток країни. Незважаючи на великі доходи, які Нігерія отримує від продажу нафти, країна має серйозні фінансові проблеми. Держборг, за офіційними даними, у першому кварталі цього року зріс на два трильйони до 41 трильйона найр (близько 93 мільярдів євро). Експерт сподівається на активність громадянського суспільства, яке, вимагаючи збільшення витрат на розвиток країни, приділятиме увагу не лише нафтовому сектору, як це було досі, а й газовому.

Ще один фактор - боротьба за владу. За словами Ботті, політикам слід подолати партійні розбіжності та використати можливість отримання додаткових доходів від нового газогону для розвитку країни, а також для інвестицій у виробництво енергії з відновлюваних джерел. Зрушення можуть розпочатися після зміни уряду на виборах 2023 року, вважає експерт.

Алжир має засоби та технічні можливості

Своєю чергою, експерт Брагім Кас з університету "Париж 8" бачить у всіх трьох країнах "справжню" політичну волю реалізувати проєкт NIGAL. "У будь-якому разі зараз її набагато більше, ніж у 2000-х роках," - сказав Кас в інтерв'ю DW. Він пояснив, що "геополітична газова криза у наші дні набагато більш масштабна, глибока і триватиме довше". На його думку, для будівництва газопроводу Алжир має технічні та фінансові можливості, а завдяки різкому зростанню цін на блакитне паливо, і більший простір для маневрів.

Діючий газопровід TransMed з'єднує Алжир через Туніс із Італією. Алжирський та італійський уряди вже домовилися збільшити його потужність протягом нинішнього та майбутнього років. "Таким чином TransMed досягне своєї максимальної пропускної спроможності", - пояснює Кас.

На думку експерта, це має мотивувати Євросоюз повернутися до реалізації іншого проєкту - GALSI, від якого відмовилися з екологічних міркувань. Цей газопровід планувалося прокласти із Алжиру через Сардинію на північ Італії. Алжир міг би побудувати цю гілку газопроводу, проте, як зазначає Кас, потребує довгострокових гарантій купівлі газу країнами ЄС.