Андрій Курков: Якщо депутати виконають свої казкові обіцянки

Щоразу, коли бачу, як по телевізору депутати - народні та місцеві - з палаючими очима описують свої досягнення і наше нове життя, я спершу дивуюсь, а потім таки згадую, що у нас же уже п'ять років, як дозволені легкі наркотики і ось-ось парламент проголосує за легалізацію середніх, які ще нещодавно називали "важкими".

Життя справді змінилося! І в основному - саме завдяки депутатам. Народ на вулиці теж повеселішав, очі горять, хамство в міському транспорті зникло і будь-яка конфліктна ситуація викликає в оточуючих сміх, що обеззброює. В результаті й ті, хто створив конфліктну ситуацію, теж починають сміятися, і до насильства ніколи не доходить.

Читайте також: Місцеві вибори: куди прямують українські села

"Дайте людям м'яса"

Щоправда, іноді на вулиці досі трапляються люди з серйозним виразом обличчя. Їх видно відразу, і перехожі їх відразу цураються, справедливо вважаючи, що, скоріш за все, вони є членами товариства любителів короткоствольної зброї. Так-так, разом з наркотиками парламент також легалізував зброю. І це спрацювало! Злочинів різко поменшало, швидко виправилась і демографічна ситуація. Здається, тоді депутати голосували пакетом одразу кілька законопроєктів, включаючи й законопроєкт однієї радикальної партії про обов'язковий запас м'ясних продуктів у кожному холодильнику і про контроль над якістю шаурми.

Я б особисто той законопроєкт не підтримав, якби був депутатом, але хто ж його читав до кінця? Думаю, що і ті, хто голосував, його не читали, інакше б задумалися про права вегетаріанців і веганів, яких, до речі, і серед депутатів вистачає.

Читайте також: Передвиборна кампанія у Львові: жодних шансів для "нових облич"?

Я ж от таки почитав той закон - але тільки через місяць після його ухвалення. Та й то тільки тому, що напередодні в двері ломився чоловік, який назвався "продуктовим омбудсменом". Він вимагав доступу до мого холодильника для прописаної в законі процедури інспекції наявності в холодильнику мінімального запасу м'ясних продуктів. Я вирішив було, що маю справу зі злочинним елементом, який намагається мене пограбувати. Але те, що ми ще пів години потім побалакали з ним щиро-відверто через двері, і той факт, що він на мене не образився, довів, що він направду чесний трудяга. У його посвідченні, яке він мені показав у вічко, посада значилася, як "інспектор холодильників". Але він мені чесно зізнався, що "інспекторам" люди двері не відчиняють взагалі, а от "омбудсменам" іноді відкривають.

Скаржився, до речі, що дорога на роботу в Київ забирає півтори-дві години. А назад ще довше. Добре ще, що в його селі ходить тролейбус - місцевий депутат виконав обіцянку і запустив тролейбусну лінію з одного кінця села в інший. Але водій тролейбуса у них один і працює тільки до шостої вечора, а жителі села повертаються з Києва з роботи ближче до восьмої. Тож дорога з Києва додому завжди виявляється на пів години тривалішою, ніж дорога до Києва. До речі, кілька вчителів з його сільської школи, закритої п'ять років тому, влаштувалися помічниками депутатів і практично продовжують займатися тим самим, що і раніше, тільки за більш привабливу зарплату. Вони просто сидять за робочим столом і виправляють депутатські помилки.

"Спорудити стіну на Донбасі"

Коли ж "інспектор" чемно попрощався зі мною і подався до дверей сусідів, я ще подумав, що життя справді змінилося. Раніше б він матюкався і бив ногами в двері, поки б йому не пообіцяли викликати міліцію, а тепер ні матів, ні ударів ногами. Хамство зникло! Мене навіть трохи помучила совість після того, як він пішов - адже можна було б йому запропонувати чашку чаю і табуретку, щоб він не стояв за дверима під час нашої розмови, а сидів!

Та бог з ним, з цим інспектором. Я ж би міг йому і вайбером фото вмісту мого холодильника скинути. Адже фото газового лічильника я щомісяця в облгаз відправляю і кожен місяць отримую від облгазу гроші за використаний газ. Чим більше спалю, тим більше отримаю. Пам'ятаю, як спочатку Юлія Тимошенко зменшила ціну на газ для населення вдвічі, а потім Каплін ще вчетверо. Далі вже пішла негативна ціна на газ, і народ став на ньому заробляти. Небагато, звичайно, але ж які-такі гроші! Я не жадібний, занадто багато газу не спалюю! Мені б лише на подорожі вистачало.

Читайте також: Вибори в Україні: очікування та побоювання Брюсселя

Ось, готуюся в тур до Великої Донбаської Стіни. Якби був молодший, пішов би в кінний похід уздовж стіни - майже тисяча кілометрів! Але вік вже не той, тож вибрав тур з відвідуванням оглядових веж. Сам мур - лише десять метрів висотою, але п'ять метрів завширшки! А вежі - тридцять метрів висотою і звідти через броньоване скло можна на територію скандальних сусідів подивитися. Якщо пощастить, сусідський снайпер вистрілить в оглядове віконце і куля застрягне в броньованому склі прямо перед твоїм обличчям. Пам'ять на все життя! Та й добра перевірка нервів. В основному такі гострі відчуття любить молодь, але ж вона часто обкурена, тож молодим і куля - смішно! А я не курю взагалі. Мені цікаво справжнє, не прикрашене легкими наркотиками гостре відчуття!

"Легалізувати секс-послуги"

А якби був я бадьорішим, то записався б на прийом до повій. Їх не тільки легалізували, а й, так би мовити, повернули престиж однієї з найдавніших професій! Навіть звання запровадили - "Заслужений секс-працівник" і "Почесна проститутка". Через рік після легалізації секс-послуг пані і панове зібрали пресконференцію і доповіли країні, скільки податків вони сплатили. Цифри виявились вражаючими. Якби всі в країні так працювали, ми б за рівнем життя Париж наздогнали б!

Гаразд, досить уже міркувати, згадувати і планувати. Час їхати за безкоштовним хлібом. Шкода, що приписаний я до хлібного магазину на протилежному боці міста. На Троєщині. Але тішусь, що їхати хоч на метро. А воно там наземне, як трамвай! І проїзд для пенсіонерів безкоштовний. Головне - не заснути, а то минулого разу проспав мою зупинку та вийшов аж у Чернігові. Довелось 40 хвилин назад до Троєщини пиляти. Але цього разу я перед поїздкою кави нап'юся! І, поки їхатиму, політичну рекламу з обіцянками кандидатів в депутати почитаю! Вони ж зазвичай обіцянки виконують і змінюють наше життя на краще. Ну, чи просто змінюють. Ось і живемо ми постійно у часи змін, як у відомій китайській приказці. Живемо і не скаржимося. Тільки сміємося.

"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.