1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW
КонфліктиКосово

Авіаудари НАТО та завершення війни у Косові: як це було

Фолькер Ваґенер
10 червня 2024 р.

Війна у Косові завершилася 10 червня 1999-го - після авіаударів НАТО по позиціях у колишній Югославії. Перша операція НАТО без мандата ООН і за участі ФРН поклала край вбивствам цивільних, але залишається суперечливою.

https://p.dw.com/p/4glxP
В операції НАТО Німеччина взяла участь винищувачами Tornado
В операції НАТО Німеччина взяла участь винищувачами TornadoФото: U.S. Air Force/Newscom/picture alliance

10 червня 1999 року завершилася війна у Косові. Того дня Рада Безпеки ООН ухвалила резолюцію 1244, за якою формально там припинилися бойові дії. Фактично вони скінчилися напередодні. 

За два з половиною місяці до цього, а саме ввечері 23 березня 1999-го, війська НАТО почали бомбардувати цілі у регіонах решток Югославії, котрі тоді ще трималися разом у союзі, - у Сербії та Чорногорії. Це була перша операція Північноатлантичного альянсу без мандату ООН та за участі німецьких військових. Фактично нею були зламані табу - для НАТО через відсутність мандату ООН, а для німців - участю у війні. НАТО ставив тоді за мету примусити югославську армію вийти з Косова задля припинення там переслідувань та порушень прав людини щодо албанців, які мешкали на тих територіях.

Передісторія

Розпад Югославії почався у 1991 році оголошенням незалежності Словенією, Хорватією та Македонією. 1992-го унезалежнилася й Боснія. Сербія ж уже вела або оголосила війни Словенії, Хорватії та Боснії, ця доля, утім, обійшла Македонію.

У Косові також мали місце ознаки ескалації: ще у 1989 році лідер союзу комуністів Сербії Слободан Мілошевич скасував автономію провінції Косово. Албанців і раніше витісняли з органів державного управління та громадського сектора, як-от із закладів освіти та охорони здоров'я, але відтоді це набуло масового характеру. Тривалий час косівські албанці чинили цьому ненасильницький опір, очолював їх письменник Ібрагім Ругова, який згодом став засновником держави та першим президентом Косова.

З середини 1990-х побільшало прихильників силового опору Сербії. Вони об'єдналися у Армію визволення Косова - і спершу два невеличкі загони у другій половині 1990-х швидко перетворилися на регулярну армію.

Читайте також: Воєнні злочини: зґвалтовані чоловіки в Косові 

Війна перед бомбардуваннями силами НАТО

Почалися напади на відділки сербської поліції, Белград відповідав на них особливо жорстко. Збройний конфлікт у 1998-1999 роках переріс у війну в Косові в межах колишньої Югославії. Однак виявлення 40 тіл убитих косовських албанців у селі Рачак в січні 1999-го спричинило втручання НАТО - міжнародні спостерігачі говорили про масові вбивства цивільних, що влада в Белграді категорично заперечувала.

Рамбує і кінець дипломатії

У лютому 1999 року в Рамбує під Парижем відбулися мирні переговори під керівництвом Балканської контактної групи. Це були останні дипломатичні спроби європейців і США змусити косовських албанців і сербів погодитися на припинення бойових дій.

Однак переговори провалилися. Безуспішною залишилась і спроба спеціального посланника США Річарда Голбрука переконати у поступках сербського лідера Мілошевича в Белграді.

Суперечки щодо відсутності мандата ООН

Перед тим, як сили НАТО завдали авіаударів, західні політики, зокрема президент США Білл Клінтон, неодноразово звинувачували Сербію у плануванні геноциду в Косові. НАТО не зверталось за мандатом Організації Об'єднаних Націй, оскільки він наразився б на вето Росії та Китаю в Раді Безпеки ООН. У Німеччині ж для правлячої тоді коаліції соціал-демократів та Зелених участь у війні з кількома винищувачами була дуже делікатним питанням - у країні протистояли пацифісти та прихильники силових методів.

Необхідне виправдання для участі у війні в Косові НАТО і уряду Німеччини міг дати так званий план "Підкова", який нібито розробив Белград. У ньому ніби йшлося про системне витіснення албанського населення через південний кордон Косова до Албанії. Утім підтверджень того, чи існував цей план насправді, немає. Безперечним є однак факт, що сотні тисяч косовських албанців були вимушені втекти або були вигнані.  

Мілошевич поступається - під тиском Москви?

Те, що операція НАТО тривала понад одинадцять тижнів, сьогодні більшість експертів оцінюють як прорахунки з обох боків. В Альянсі були переконані, що Мілошевич після кількох днів бомбардувань почне надсилати сигнали до переговорів.

У Белграді ж навпаки міркували, що НАТО в якийсь момент поступиться і покладе на стіл переговорів компроміс. Зрештою, Мілошевич поступився, ймовірно, через вплив Москви на Белград. Озираючись назад, колишній спеціальний представник ЄС у справах Косова, австрієць Вольфґанґ Петріч (Wolfgang Petritsch), переконаний, що Росія, яка тоді перебувала у скрутному економічному становищі, потребувала співпраці з Заходом.

Резолюція ООН 1244 та Кумановська угода

Завершення війни регулювалося двома міжнародно-правовими актами. Військова угода в Куманові - місті на території нинішньої Північної Македонії - передбачала виведення югославської армії та сербської поліції з Косова. Відповідальність за безпеку в регіоні була покладена на НАТО. Угода також передбачала роззброєння Армії визволення Косова.

Наступного дня Рада Безпеки ООН проголосувала резолюцію 1244, відому як "Косовська резолюція". Вона створила міжнародно-правову основу для вирішення косовської кризи й визначила, що Косово залишиться невід'ємною частиною Союзної Республіки Югославії, однак з дуже широкою автономією. Для створення цивільної адміністрації ООН розгорнула місію перехідного урядування UNMIK. Для гарантування безпеки в Косові ООН розгорнула міжнародні сили KFOR. Утім, остаточний статус Косова у резолюції залишився відкритим.

Читайте також: Що стало на заваді набуття Косовом членства в Раді Європи?

Незалежність Косова

Після 78 днів, близько 2300 повітряних ударів і приблизно 3500 загиблих, інтервенція НАТО завершилась. Війна в Косові, яка тривала півтора року, закінчилась.

Дев'ять років по тому, 17 лютого 2008 року, Косово проголосило незалежність, і зараз її визнали 115 із 192 країн-членів ООН, також Німеччина. Росія і Китай, а також п'ять країн ЄС (Греція, Румунія, Іспанія, Словаччина, Кіпр) не входять до їхнього числа. Сербія досі відкидає державність Косова.