Financial Times: Поки в руках Ахметова зосереджено стільки влади, Україні буде важко розвивати здорову демократію

Серед міжнародних подій особливу увагу друкованих видань привернули акції протесту проти військового режиму в Бірмі. Але відкриє наш нинішній огляд редакційний коментар впливового британського видання Financial Times з приводу політичної ситуації в Україні:

„Олігархи здобули ще більше влади, ніж за правління колишнього авторитарного президента Леоніда Кучми. Ринат Ахметов – найбагатший із них, його статки становлять за деякими оцінками понад 15 мільярдів доларів. Тобто він посідає наступну сходинку після Романа Абрамовича, найбагатшої людини Росії, який має приблизно 19 мільярдів. Але російська економіка в п’ять разів потужніша за українську. Таким чином, жоден бізнесмен у світі не має такого великого економічного впливу у своїй країні, як пан Ахметов. Навіть якби він відмовився від політики, так чи інакше він би мав величезний політичний вплив. Пан Ахметов є членом парламенту й активно підтримує Партію регіонів Януковича. Поки в руках однієї людини зосереджено стільки влади, Україні буде важко розвивати здорову демократію. Тож не дивно, що українці не мають особливих ілюзій щодо майбутніх виборів”, -

пише Financial Times і веде далі:

„І все-таки політичне життя України у набагато кращій формі, ніж можна було очікувати до Помаранчевої революції. Вибори, без сумніву, не обійдуться без поодиноких скарг про маніпуляції, проте дні фальсифікацій у національному масштабі минули; ЗМІ переважно вільні, а між партіями проходить справжнє політичне змагання. Економіка деформована значною нерівністю, проте зростає швидко, як ніколи. Пересічні українці особливо не розбагатіли, проте мають нині більше, ніж будь-коли з часів незалежності”, -

Наостанок британське видання звертає увагу на роль Заходу і Росії у нинішніх українських виборах:

Росія підтримує на виборах проросійських політиків, проте її зусилля, на щастя, не такі значні, як під час скандальної виборчої кампанії Януковича у 2004 році. З часом і Захід змінив свій нестримний ентузіазм по відношенню до пана Ющенка на більш стриману підтримку політиків, які орієнтуються на Європейський союз. У неділю українці голосуватимуть переважно без активного зовнішнього впливу. Виборці повинні тиснути на політичних лідерів, щоб примусити їх і далі рішуче спрямовувати курс країни на вступ у ЄС. Лідери країни повинні дотримуватися політики вступу і шукати підтримку у бізнесменів за політично допустимою ціною”, - підсумовує Financial Times.

До іншої теми. Демонстрації у Бірмі набувають дедалі більших масштабів і оглядачі побоюються застосування сили з боку військових. Frankfurter Allgemeine Zeitung з цього приводу пише:

„Страх, який впродовж останніх десятиліть був надійною опорою військової хунти, поступово сходить нанівець. Це феномен, який починаючи з 1989 року спостерігався у багатьох країнах. Генерали мали би врахувати цей урок. Але вчитися із чийогось досвіду – ця риса диктаторам зазвичай невластива. Але тепер, коли протести розростаються, зростає імовірність застосування сили. Бірманські військові ніколи не вирізнялися особливою церемонністю у поводженні з опонентами. Кривава розв’язка, на жаль, цілком прогнозована”, - зазначає Frankfurter Allgemeine Zeitung.

Berliner Tagesspiegel звертає увагу на вплив Заходу і Китаю на військовий режим у Бірмі:

„Очевидно, що Сполучені Штати та Євросоюз через Організацію об’єднаних націй посилюватимуть тиск на диктатора Тан Шве і вимагатимуть демократизації і відмови від насильства. Американці та європейці вже багато років тому запровадили санкції проти Бірми. Але військових у Ранґуні це не надто бентежить, адже їм неабияк допомагає Китай. Отже, справжній тиск без участі Китаю неможливий. Утім, Пекін і сам має за плечима чималий досвід придушення виступів опозиції. Півтора десятиліття після кривавої бійні на площі Тяньанмень постає запитання: як же сьогодні дивиться Китай на такі брутальні акції?”, - аналізує Tagesspiegel.

Про ключову роль Китаю у розв’язанні кризи у Бірмі пише і видання Rhein-Zeitung:

„Демонстрантам у Бірмі мало чим допоможуть заяви про солідарність із Брюсселю чи Вашингтону. Якщо Захід справді хоче допомогти бірманцям, він має вимагати від Китаю зміну його політики щодо режиму у Ранґуні. Якщо бірманські військові втратять свого останнього союзника, то його кінець буде лише справою часу”, - підсумовує Rhein-Zeitung.

Огляд преси підготували Тетяна Бондаренко і Євген Тейзе