Ніхто не згадує сьогодні про американську в'язницю на базі Гуантанамо на Кубі. Ніхто, крім Володимира Путіна. Його пресконференцію після завершення зустрічі з президентом США Джо Байденом у Женеві можна було б назвати "Згадати все-2". На ній він знову пригадав Америці всі її гріхи - вторгнення в Ірак, покинутий Афганістан і, звичайно ж, "державний переворот" в Україні 2014 року.
Читайте також: Женевське потепління: підсумки саміту Путіна і Байдена
Поступки Путіна в Женеві були передбачуваними
Крім того, Путін вправно порівняв прихильників Олексія Навального (якого, як і раніше, не можна назвати на ім'я) і з правими, що вдерлися до Капітолія в січні, і з крайньолівими, які використовують гасла руху Black Lives Matter. Це для того, щоб не залишити без поживи для роздумів усіх його шанувальників в Америці - від расистів із прапорами Конфедерації на бамперах до метальників "коктейлів Молотова" з лав "Антифа". На пресконференції у віллі Ла-Гранж російський лідер буквально випромінював оптимізм.
Переговори із Джо Байденом на березі Женевського озера за три з половиною години вивели його режим з міжнародної ізоляції. Більше того, те, що Байден приїхав на саміт, заручившись підтримкою європейських союзників, парадоксальним чином дає зелене світло численним "прихильникам Путіна" у Європейському Союзі, аби вишикуватися в чергу до воріт президентської дачі в Ново-Огарьово. Адже якщо лідеру вільного світу не соромно особисто спілкуватися з її мешканцем, то їм теж дозволено.
Коли на пресконференції Путін говорив про Байдена, то часто переходив на перебільшено-поважний тон - один з найбільш характерних способів висловити неповагу в публічному виступі. Думаю, справа не тільки в бажанні догодити домашній аудиторії, а й у щирому задоволенні результатами зустрічі. Крім домашньої заготовки президентських команд - повернення послів двох країн - він зробив Байдену передбачувані поступки. Швидше за все, найближчим часом випустять на свободу і обміняють на громадян Росії американців Пола Вілана і Тревора Ріда. Може, випустять з-під домашнього арешту банкіра Майкла Калві. Крім того, на якийсь час, мабуть, припиняться хакерські атаки проти США - для цього Володимиру Володимировичу достатньо зробити один телефонний дзвінок своїм "фахівцям" з ГРУ. Путін, безсумнівно, розумів, що кібербезпека - головна для Байдена тема з точки зору внутрішньої американської політики. Він не дарма нагнітав ситуацію протягом останніх місяців, щоб тепер зробити передбачуваний крок назустріч американському колезі та знизити напруженість.
Білий дім фактично визнав: режим Путіна - це надовго
В обмін він отримав не тільки вихід з міжнародної ізоляції, але й переговори про дуже широко розтлумачену "стратегічну стабільність", до якої належатиме не тільки новий договір про скорочення й обмеження стратегічних наступальних озброєнь та інші питання ядерного роззброєння, а й кібербезпека та непоширення зброї масового знищення. Діалог і підготовка різноманітних документів на ці теми можуть тривати роками. Таким чином, хоч і побічно, Білий дім фактично визнав: режим Путіна - це надовго. За таке Кремль буде готовий віддати американцям не одного хакера.
Крім того, в Москві не могли не звернути увагу на рішення Білого дому зняти санкції з декількох іранських функціонерів і компаній. Адміністрація Байдена готується повернути Америку до договору щодо іранської ядерної програми. Путін їй тут потрібен як партнер. В обмін він, швидше за все, захоче, щоб у Вашингтоні вели більш гнучку лінію щодо режиму сирійського президента Башара Асада.
Команда Байдена припустилася концептуальної помилки
Байден приїхав на саміт блискуче підготовлений, у цьому немає жодних сумнівів. Але він і його команда, схоже, припустилися концептуальної помилки. Вони все ж вирішили вести справи з Кремлем у стилі "холодної війни", так, наче якби їхніми партнерами були Леонід Брежнєв чи Михайло Горбачов. Мовляв, любові не просимо, просимо передбачуваності. Перед самітом я вже писав: проблема цього підходу в тому, що сьогоднішня Росія - не СРСР, а Путін і його оточення - не політбюро ЦК КПРС. Путін захищає не тільки національні інтереси країни (як це робили кремлівські старці моєї юності), але і власні, плюс гігантські активи російської правлячої верхівки. За цих умов вимагати від Путіна стабільності й передбачуваності можна тільки, давши йому і його режиму тверду гарантію недоторканності і неформально віддавши під контроль Москви Україну, Грузію та Молдову - ці об'єкти імперських мрій, які настільки важливі для підтримання лояльності "путінської більшості" в самій Росії.
Таких гарантій російському президентові ніхто не дасть. Але й радикальних кроків щодо інтеграції країн пострадянського простору до західної спільноти також ніхто не зробить. І якщо в Білому домі думали, що заключне комюніке останнього саміту НАТО, в якому Україна згадується 25 разів, змусить Кремль задуматися, то це ще одна помилка. На тій самій пресконференції в Женеві Путін ясно дав зрозуміти: членство України в НАТО - не тема. Байден, який виступав після нього, на ці слова російського лідера ніяк не відреагував. Це лише зміцнить російське керівництво в переконанні - "Ялта-2" можлива, потрібно просто стояти на своєму. Як і в усьому іншому.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.