Заява президента РФ Володимира Путіна 25 березня про майбутнє розміщення російської тактичної ядерної зброї в Білорусі не стала сенсацією. Вона, швидше, підтвердила і без того поширений у США та Європі погляд на Путіна, котрий узяв на озброєння агресивну тактику Микити Хрущова. За вказівкою радянського лідера ядерну зброю було розміщено поза СРСР ще наприкінці 1950-х років у НДР, а у 1962 році - на Кубі.
Порівняння з Хрущовим дратують Кремль
Президент Путін не приховує свою любов до історії та регулярно дає оцінки фігурам минулого. Особливо дістається при цьому Володимиру Леніну (як творцю "штучної України"), Микиті Хрущову (за волнтаристське рішення про передачу Криму УРСР), а також Михайлу Горбачову (за здачу міжнародних позицій, втрату зон впливу за межами країни та за розпад СРСР, що спричинив собою відокремлення України від Росії). Своєю історичною місією нинішній російський президент бачить виправлення прикрих помилок своїх радянських попередників, а спочатку гібридна, а тепер і повномасштабна війна проти України є етапами на цьому шляху.
На популярні на Заході з 2022-го порівняння з Хрущовим у Кремлі реагують підкреслено болісно і навіть агресивно. Це однак не заважає нинішньому керівництву Росії слідувати курсом Микити Хрущова та активно жонглювати "ядерним кийком".
Причини подібних сумнівних маніпуляцій за минулі десятиліття принципово не змінилися: це політична, економічна і військова слабкість Москви, яка, як і раніше, поступається своєму ключовому супротивнику США і прагне компенсувати власні недоліки та прорахунки за допомогою несподіваних, зухвалих і ризикованих ходів.
Читайте також: Навіщо Путін розміщує тактичну ядерну зброю у Білорусі
Ситуація Путіна набагато складніша за ситуацію Хрущова
За часів Микити Хрущова СРСР був визнаною супердержавою, контролював частину Європи, проводив глобальну політику і мав значне поле для маневру. Сам радянський лідер хоч і балансував на межі фолу і славився непередбачуваністю, але в результаті демонстрував здоровий глузд і готовність до компромісів. Пам'ятаючи про жахіття Другої світової війни, Кремль у хрущовські часи за можливістю утримувався від непродуманих порожніх погроз. Сам Хрущов прагнув уникнути війни в Європі, а розміщення радянської ядерної зброї в НДР у контексті берлінської кризи багато в чому стало реакцією СРСР на аналогічний крок США у ФРН. У випадку Куби Москва намагалася завдати чутливого удару по престижу Вашингтона.
У порівнянні з Хрущовим Путін перебуває в набагато складнішій ситуації. Розв'язавши війну в Європі і ставши на шлях воєнних злочинів, він значною мірою ізолював Росію, має дуже обмежені політичні та економічні можливості і не може похвалитися значною кількістю сателітів і союзників. Тому він змушений робити ставку на "братський диктаторський режим" амбітного та норовливого Олександра Лукашенка, якому відведено особливу роль у сьогоднішньому "ядерному проєкті" Кремля.
Читайте також: Німеччина звинуватила Росію в ядерному залякуванні
Кремль орієнтуватиметься на досвід СРСР
У своїй заяві про розміщення ядерної зброї в Білорусі Путін навмисно наголосив, що ініціатива виходила від Лукашенка, а сам арсенал хоч і перебуватиме під контролем Російської Федерації, але білоруські фахівці таки будуть залучені до його обслуговування. Як приклад російський лідер навів американську практику спільних ядерних місій (Nuclear sharing), в рамках яких ядерна зброя Вашингтона знаходиться на території низки країн НАТО, обслуговується партнерами і може бути передана їм у разі військової необхідності.
Такий сценарій передбачає відкритість, тісне співробітництво, а головне - довіру між партнерами і є своєрідним словесним реверансом на адресу Лукашенка. Але ось реалізація цього сценарію є малоймовірною. В силу своєї радянської соціалізації та характерного для диктаторських режимів клімату упереджень та підозрілості російське керівництво, швидше, орієнтуватиметься все-таки на досвід СРСР: розміщуючи ядерну зброю на території країн-союзниць, Москва або утримувалася від залучення місцевого персоналу, або навмисно зводила його до мінімуму. Політичному керівництву залучених країн відводилася, як правило, роль статистів, а Кремль як в епоху Хрущова, так і після нього не думав випускати з рук "ядерний кийок".
Читайте також: "Музей "холодної війни" відкрився у її колишній столиці
Лукашенко - Кастро сьогодні, Гонеккер у майбутньому?
Ще в другій половині 1990-х років критики Лукашенка наголошували, що білоруський правитель марить надією змінити Бориса Єльцина в Кремлі і таким чином отримати у своє розпорядження російську ядерну зброю. Якщо такі надії у Лукашенка справді й були, то він певною мірою наближається до їхнього досягнення, але використати "кийок" для своїх власних інтересів йому навряд чи вдасться.
Не вдалося це й Фіделю Кастро, який мав серйозні апетити на радянську ядерну зброю. Саме кубинський лідер наполягав 1962 року на її розміщенні на "острові Свободи", а заяви Кастро про готовність кубинців померти за "справу соціалізму" шокували не лише американських ворогів, а й радянських друзів. Карибська криза, за якої світ опинився на порозі Третьої світової війни, завершилася компромісом між Вашингтоном і Москвою, і радянська ядерна зброя була повернута на батьківщину. Для Микити Хрущова вона мала однак фатальні наслідки: у 1964 році його було зміщено з посади, а його наступник Леонід Брежнєв хоч і діяв обережніше, але продовжив розміщувати ядерну зброю в НДР та інших країнах Варшавського договору.
Як і Кастро 1962 року, Лукашенко бачить у ядерній зброї додаткову гарантію стабільності та безпеки свого режиму. Бравурна риторика не може однак приховати той факт, що російська ядерна зброя на території Білорусі робить цю країну пішаком у чужій та вельми небезпечній грі. Білорусь фактично опиняється у ролі НДР, керівництво якої не відчувало особливого ентузіазму щодо дій "радянських друзів". Після того, як СРСР розмістив у НДР у другій половині 1970-х ракетні комплекси середньої дальності SS-20, НАТО розгорнув у першій половині 1980-х років американські ядерні ракети у ФРН та інших європейських країнах. І ФРН, і НДР стали таким чином основною ареною потенційного ядерного протистояння наддержав, а генеральний секретар ЦК СЄПН Еріх Гонеккер (Erich Honecker) в 1986 році взагалі назвав радянські ракети "пекельними штуками" і висловив боязку надію на те, що виведення американських ракет з ФРН дозволить СРСР вивести їх із НДР.
Незабаром "пекельні штуки" справді залишили Німеччину: крах комунізму в Європі і кінець НДР змусили Москву відправити ядерну зброю назад до СРСР.
Читайте також: Коментар: Путін - останній "холодний воїн"
"Велика країна" повертається?
Розміщення ядерної зброї в НДР та інших країнах Варшавського договору мало для СРСР як військове, так і політичне значення. Воно ще раз підкреслювало залежність цих країн від Москви, яка зрештою й ухвалювала доленосні "ядерні" рішення. Повернення ядерної зброї, як, втім, і виведення радянських військ зі Східної Європи стало тоді для молодих радянських чекістів, а нині літніх російських керівників Володимира Путіна, Миколи Патрушева і Ко. гірким символом загибелі "червоної імперії". І це травма, яку вони, мабуть, не змогли подолати досі. Відправляючи російську ядерну зброю у західному напрямку, вони прагнуть налякати країни НАТО, змусити їх відмовитися від підтримки України та ще більше підкорити Білорусь Росії. Цей крок символізує для них повернення великої країни, яка намагається взяти своєрідний реванш за 1991 рік та інші приниження минулого.
З військово-стратегічної точки зору, розміщення російської ядерної зброї в Білорусі, швидше за все, не вплине на безпекову архітектуру в Європі і не змусить НАТО відмовитися від підтримки України. Натомість воно зміцнює позиції Лукашенка, ще більше втягує Білорусь в орбіту Росії і має велике символічне значення для реваншистів із Кремля, які остаточно стали на шлях такого нелюбого ними Микити Хрущова.
Автор: Олександр Фрідман, історик, асоційований співробітник Берлінського університету імені Гумбольдта.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.