Україна приєдналася до європейських країн, які у відповідь на примусову посадку в Мінську літака Ryanair і затримання ексголовреда Telegram-каналу NEXTA Романа Протасевича закрили своє небо для Білорусі. Київ припинив авіасполучення з Мінськом, заборонивши при цьому транзит для авіалайнерів, зареєстрованих у Білорусі. Крім того, українці тимчасово відмовилася від імпорту білоруської електроенергії. Досі, попри жорстке придушення протестів у сусідній країні, офіційний Київ утримувався від різких дій щодо Мінська. Але інцидент з літаком змусив команду Зеленського зробити цивілізаційний вибір, який можна сформулювати дуже просто: "Геть від Мінська".
Від любові до невизнання
Упевнений, що якби ще рік тому хтось сказав Лукашенку, що у вересні 2020 року колись дружня до Білорусі Україна не визнає його президентських повноважень, то він ніколи б у це не повірив. Олександр Григорович, публічно бравуючи своїм українським корінням, був переконаний: ніщо і ніколи не зіпсує його відносин з Києвом. Особливо в умовах, коли Мінськ став місцем проведення переговорів щодо майбутнього Донбасу, а білоруська влада офіційно не визнала приналежність Криму до Росії. До слова, свого часу Лукашенко пропонував європейцям себе в ролі посередника в конфлікті на Сході України. Про що публічно розповідав експрем'єр Польщі Дональд Туск.
Читайте також: Заборона авіарейсів до Білорусі: на кого в Україні це вплине
Білорусь була і залишається дуже важливим торговельним партнером для України. У 2019 році двосторонній товарообіг становив 5,8 мільярда доларів, в 2020-му він скоротився до 4,2 мільярда. Без добрих особистих контактів між лідерами країн цього результату, звісно ж, не було б. Лукашенко дружив з усіма без винятку президентами України починаючи з Леоніда Кучми, влаштовуючи з ними економічні форуми в Гомелі, Чернігові та Житомирі. Торік президент Білорусі також тепло відгукувався і про Володимира Зеленського, пообіцявши тому передати затриманих у Мінську росіян, яких тодішній глава КДБ Білорусі впевнено називав бійцями ПВК Вагнера.
Читайте також: Київ готує санкції щодо соратників Лукашенка, МЗС уже склало список
Але замість виконання обіцяного Лукашенко пішов на конфронтацію з українським керівництвом. Після масових акцій протесту, що прокотилися Білоруссю після президентських виборів, Лукашенко заявив про втручання України у внутрішні справи країни. Слідом за Сергієм Лавровим він озвучив інформацію про 200 українських "екстремістів", які нібито готували заворушення в Білорусі. Україна ж, як і багато країн світу, не визнала президентські повноваження Лукашенка. А тепер білоруська пропаганда розкручує історію про нібито участь Романа Протасевича в конфлікті на Донбасі у складі українського полку "Азов". Такими темпами ексголовреда Telegram-каналу NEXTA скоро змусять зізнатися і в тому, що акції протесту в Білорусі він організовував за вказівкою Києва.
Геть від Білорусі
Примусова посадка літака Ryanair і затримання Романа Протасевича не залишили Україні іншого вибору - слідом за європейськими країнами вона запровадила санкції проти Білорусі. У відповідь на повітряну блокаду і відмову Києва від імпорту білоруської електроенергії Мінськ обмежив імпорт низки українських товарів. І це, схоже, тільки початок великої торговельної війни між країнами-сусідами. Експерти вже не виключають, що Білорусь може відмовитися від експорту в Україну бензину марки А-95 (а це - половина українського ринку для цієї марки). Білоруси, звісно ж, цю інформацію не підтверджують, хоча українцям треба бути готовим до всього.
Читайте також: Білорусь готова повернутися до вільної торгівлі з Україною, але називає умови
Чи міг у нинішній ситуації Київ вчинити інакше з Білоруссю? Звісно, ні. Тому що зухвалі дії Лукашенка у випадку з літаком - це виклик всьому світу, в тому числі й Україні, громадяни якої в будь-який момент можуть стати жертвами схожих ситуацій. Враховуючи відносини Мінська і Москви, транзит через повітряний простір Білорусі стає небезпечним насамперед для тих, хто воював на Донбасі. Адже те, що в сусідній державі ФСБ Росії господарює як у себе вдома, українці прекрасно знають. У лютому 2017 року в Мінську затримали (щоправда, ненадовго) відомого українського поета Сергія Жадана, який, виявляється, був у розшуку РФ за причетність до терористичної організації. Через пів року після цього в Білорусі викрали 19-річного громадянина України Павла Гриба, який приїхав на зустріч зі знайомою з Росії, з якою познайомився в соцмережі. Його засудили в РФ на шість років колонії нібито за підбурювання до скоєння теракту. Пізніше хлопця обміняли на затриманих в Україні російських агентів.
Тому українські санкції проти Білорусі - це не тільки демонстрація Києвом солідарності з європейськими партнерами. Це ще й спроба дистанціюватися від країни, що дедалі більше потрапляє в залежність від Росії. У тому числі - і у військову. І подальша дружба з Білоруссю, зрештою, може дуже дорого обійтися самій Україні. У зв'язку з цим дуже небезпечним видається сценарій появи російських військ на білорусько-українському кордоні. Особливо в умовах, коли Москва контролює частину Донбасу й анексований Крим.
Мінськ більше не годиться для переговорів щодо Донбасу
Сьогодні для України одне з головних питань - що далі робити з Мінськом як з політичним майданчиком для переговорів щодо Донбасу. Так, в умовах пандемії коронавірусу вони майже повністю перемістилися в ZOOM. Але безперечним є той факт, що мінський процес помер. Точніше - для переговорів більше не підходить саме місто, яке розташоване в країні, що тепер опинилася в міжнародній ізоляції. Білоруська столиця як місце проведення переговорів, як і раніше, вигідна тільки Росії, що привозить на засідання ТКГ представників псевдореспублік "ЛНР" і "ДНР", яких, впевнений, не хотіли б бачити в жодній європейській столиці.
Нинішня ситуація - добрий привід для України наполягати на зміні місця проведення переговорів щодо Донбасу, яке дедалі більше переходить під контроль Росії. Хоча сьогодні Київ цілком міг би й сам виступити в ролі посередника в конфлікті між Білоруссю і Європою. Якщо, звісно, сам Лукашенко погодиться на це.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.