Страх паралізує нас. Страх послаблює нас. Страх заважає чітко дивитися на речі. І ніщо так сильно не лякає нас, як ядерна війна, якою вкотре погрожує Путін. Тому що це може означати наш занепад, апокаліпсис, кінець. Страх за існування планети і людства можна висловити в цифрах. Згідно з останніми опитуваннями, 58 відсотків американців побоюються, що Росія прямує до ядерної війни. У Німеччині цього страшаться 49 відсотків людей.
Страх давно охопив політиків, військових та експертів. Один приклад: політолог і експерт щодо Путіна Ґергард Манґотт з Університету Інсбрука застеріг в ефірі Deutschlandfunk, що якщо Україна продовжуватиме завойовувати території, а Захід продовжуватиме постачати їй сучасну зброю, то Путіну залишиться тільки "ядерна ескалація", яка стане "дедалі більше ймовірною", якщо Росія перейде в оборону.
Хто йде на поступки, той програє
То ж що може бути бажанішим, ніж намагатися запобігти найгіршому? У крайньому разі, йдучи на поступки Путіну? Це був би найгірший з усіх варіантів. Якщо Захід піддасться на ядерний шантаж Путіна, він програє по всій лінії. Україні тоді б довелося змиритися зі значними територіальними втратами, східноєвропейські країни справедливо б засумнівалися в підтримці ЄС і США, а НАТО могло б сміливо викинути власну стратегію стримування на смітник.
Коротше кажучи: Путін переміг би. І він зміг би використовувати цю тактику знову, доходить висновку американський історик Тімоті Снайдер з Єльського університету в одній з останніх публікацій: "Поступки ядерному шантажу не припинять конвенційну війну в Україні. Це радше лише зробить майбутні ядерні війни більш імовірними". Страх - завжди поганий порадник, особливо в подібних ситуаціях. Потрібні стійкість, єдність і сила, щоб протистояти шантажу бомбою, за необхідності також зі зверненням до власного арсеналу.
Відлякування має бути надійним і послідовним, адже все інше заохочує Путіна. Саме так сталося у 2013 році, коли тодішній президент США Барак Обама провів "червону лінію" щодо застосування хімічної зброї в Сирії, яку згодом перетнув підтримуваний Росією правитель Башар Асад без прямого втручання Заходу у війну. Так було і в 2014 році, коли Росія анексувала Крим, порушуючи міжнародне право, а Захід просто спостерігав осторонь. І те, і інше могло заохотити Путіна наважитися на напад на Україну.
Читайте також: Путін готовий застосувати ядерну зброю. Його можна зупинити?
Москві є багато чого втрачати
Страх - це саме те, чого Путін хоче досягти своєю гібридною війною, яка складається з військової, енергетичної та дезінформаційної складової. Попри всі обґрунтовані побоювання щодо ядерної катастрофи, важливо зберігати тверезу голову. Це підкаже нам, наприклад, що Путін вже погрожував ядерною бомбою на початку війни - не роблячи подальших кроків з мобілізації ядерних сил.
І затиснута в куток ядерна держава в жодному разі не натисне на червону кнопку автоматично. Цього не робили ні Радянський Союз, ні США під час їхніх ганебних операцій в Афганістані чи у В'єтнамі.
І це також з причини, яку часто не беруть до уваги: ядерний агресор автоматично програє. Він не зміг би нічого зробити із забрудненою територією, а також втратив би після цього забагато союзників. Китай, Індія та інші держави відвернулися б після такого від Росії, і ця тенденція вже помітна. Та й у себе вдома такий удар по нібито визволеному братньому народу України, напевно, коштував би російському президенту легітимності та підтримки. Тож не варто боятися, Путіну самому є багато чого втрачати.