Право сильнішого ставиться вище за силу права - так охарактеризувала свого часу дії Росії проти України ексканцлерка Німеччини Анґела Меркель (Angela Merkel). 2014 року Москва анексувала Крим, потім смикала за ниточки у війні на сході України, яка забрала тисячі життів. Це - розплата України за те, що вона наважилася вирватися з російської орбіти.
Поворотний момент у дружбі двох народів
Натомість Німеччина підтримує Україну на її шляху до Європи як жодна інша країна континенту. Обидві країни, як висловилася небайдужа посолка у Києві Анка Фельдгузен (Anka Feldhusen), пов'язує близька дружба. Лише на проєкти підтримки економічного розвитку з 2014 року Німеччина надала більше півмільярда євро, німецькі експерти супроводжують процес реформ в Україні. У важкі моменти Німеччина неодноразово виявляла солідарність. Після силового придушення протестів на Майдані у Києві літаки Бундесверу вивозили поранених на лікування до Німеччини. Згодом так само лікували й тяжко поранених у війні на Донбасі.
Однак все це в очах багатьох українців і українок, схоже, раптом може втратити значення, відколи більше ста тисяч готових до бою російських солдат оточили Україну з трьох напрямків. На кону існування України як суверенної держави.
Протитанкові ракети замість слів
Аби підтримати Україну на тлі загрози з боку значно сильнішої російської армії, такі країни як Чехія, США, Великобританія і країни Балтії заявили про готовність постачати зброю, або вже здійснили поставки. Враховуючи імовірні масштаби російського вторгнення, ці поставки є радше символічними, ніж такими, які могли би визначити перебіг війни. Тим не менше, це обнадійливі сигнали для Києва, адже вони дають Москві зрозуміти, що в України є союзники. Чим більшим буде очікуваний спротив, тим вищими будуть внутрішньополітичні ставки для Володимира Путіна. Яку політичну динаміку може спричинити безуспішна військова інтервенція з тисячами вбитих, у Москві знають ще з часів провалу в Афганістані, який у 1980-их роках був одним з провісників краху Радянського Союзу.
Заклики Києва надати зброю для самозахисту у Берліні, утім, не знаходять відгуку. Замість ракет Німеччина надасть польовий шпиталь. Нерішучість Німеччини спантеличує навіть партнерів на Заході. Літаки британських ВПС на шляху в Україну зі зброєю і боєприпасами на борту облітали повітряний простір Німеччини. В Естонії з нерозумінням хитають головою, читаючи повідомлення у пресі, згідно з якими Німеччина не надала згоду Таллінну на постачання Україні зі складських запасів старих гаубиць, які колись перебували на озброєнні армії НДР. Треба уникнути ескалації, кажуть у Берліні. Так, ніби у цьому конфлікті питання подальшої ескалації не перебуває у руках лише однієї людини - Володимира Путіна.
Читайте також: Коментар: Вербальне роззброєння Анналени Бербок у Москві
Свідчення слабкості
Путін розуміє лише мову сили, як правильно збагнула колишня федеральна канцлерка Меркель ще 2014 року. Ще тоді Берлін погрожував тяжкими санкціями, однак на Кремль все це зовсім не діяло. Вісім років потому Крим досі окупований, частина Донбасу перебуває під контролем Росії.
Той, хто у цій ситуації досі сподівається на санкції, щоби зупинити виставлені широким фронтом вздовж кордону танки, демонструє свою слабкість. Навряд чи у Москві не звернули увагу на те, що країни ЄС здатні домовитися лише щодо тих санкцій, які якомога менш болючі для будь-якої з країн спільноти. Скоріше вовк стане вегетаріанцем, можуть подумати у Кремлі, ніж Європа, в якій тон задає Німеччина, ухвалить нищівні санкції. Прямі сукупні інвестиції з Німеччини в російську економіку становлять понад 20 мільярдів євро.
Німеччина тікає від відповідальності
Путін не заспокоїться. Демократична, європейська Україна є серйозною загрозою для режиму у Москві. Якщо ця вільна країна одного дня зможе підняти на ноги власну економіку, дедалі більше росіян можуть почати неабияк сумніватися у своїх правителях. Що буває, коли суспільна модель по сусідству видається людям значно привабливішою за власну, Путін побачив на власні очі, перебуваючи як офіцер КДБ у пізній НДР.
Німеччина, яка 2014 року стояла пліч-о-пліч з Україною в її боротьбі за свободу, сьогодні викручується, не бажаючи брати на себе відповідальність. Мантра про те, що Берлін не постачає зброю у кризові регіони, українцями сприймається як знущання. Зрештою, вони нічого не можуть вдіяти із тим, що їхня країна вже вісім років є кризовим регіоном.
Читайте також: Чому Німеччина відмовляється постачати Україні зброю
Все можливо, якщо захотіти
Насправді ж поставки зброї у кризові регіони можливі, якщо на це є політична воля. Сім років тому це було доведено, наприклад, поставками зброї курдам в Іраку. Так само, як було можливо підтримати курдів у боротьбі з джихадистами "Ісламської держави", мало би бути можливим і підставити плече, надавши зброю для самозахисту дружній європейській країні, якій загрожує могутній деспот.
Німеччина мала би вивчити урок новітньої історії, що умиротворення у відносинах з Росією є хибним шляхом: ще 2008 року Україна і Грузія були на порозі НАТО, шукаючи безпеки від російських зазіхань. Саме Німеччина тоді доклалася до того, аби обидві країни не отримали План дій щодо членства в Альянсі. Це робилося для того, аби, мовляв, не спровокувати Москву. Путін свого шансу не впустив: лише лічені місяці потому Росія вторглася у Грузію, 2014 року наступною була Україна.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.