Російська блогосфера передбачувано вибухнула уїдливими постами щодо договору про "стратегічне партнерство", який Володимир Путін підписав у Пхеньяні з Кім Чен Ином під час візиту до КНДР цього тижня. Мовляв, на нещодавній пам'яті Росія обговорювала з Європейським Союзом безвізовий режим, а сьогодні Кремль із радістю кинувся в обійми "корейського Сталіна".
Дугін, Кім та Сталін
Додаткову нагоду для іронії підкинув російський філософ Олександр Дугін. Він заявив, що Росії потрібна своя філософія "чучхе". Це концепція "опори на власні сили", а по суті майже повної ізоляції, придумана дідом нинішнього північнокорейського диктатора Кім Ір Сеном.
Сміятися насправді нема над чим. Путінська Росія стрімко ізолюється від світу й без пропозицій Дугіна. А Сталіна згадати справді саме час. Путін заявив, що пхеньянський документ містить положення про надання взаємної допомоги під час нападу на одну зі сторін. Якщо так, то це означає, що Росія буде готова вступити у війну на Корейському півострові, якщо Кім вирішить напасти на Південну Корею і при цьому, зрозуміло, звинуватить Сеул в агресії? Південна Корея має всеосяжний договір про безпеку зі Сполученими Штатами. На її території розквартировано десятки тисяч американських військових. Виходить, що Кремль готовий ризикнути війною з Америкою?
Судячи з путінських натяків під час поїздки до КНДР, він не тільки вдячний Кіму за підтримку, але й розраховує на подальші масовані поставки північнокорейських снарядів для продовження агресії проти України, у відповідь на що готовий зняти будь-які заборони, що залишалися до останнього часу, на передачу пхеньянському режиму технологій, створення балістичних ракет та, ймовірно, вдосконалення ядерної зброї. Таким чином, російський режим демонструє готовність розтоптати санкції ООН проти Північної Кореї, які Росія раніше підтримувала.
Читайте також: Путін у КНДР: торгівля зброєю з Росією пожвавить економіку Північної Кореї
Путін чекає на Бернса, але дочекається відсічі
Путін знову використовує уроки свого ленінградського дитинства, про які він згадував майже чверть століття тому у книзі "Від першої особи": слабкий завжди повинен бити першим, загнаний у кут - тим більше. Він залякує Захід можливим хаосом в Азії, сподіваючись, що Вашингтон злякається і знову відправить до Москви емісара - наприклад, дуже шанованого в Москві директора ЦРУ Вільяма Бернса - щоб спробувати домовитися. Зрозуміло, в обмін на поступки щодо України. Тобто російський режим намагається завдати удару по стратегічних інтересах Вашингтона в Азії. Такого не було з часів війни у В'єтнамі. Але навіть тоді Брежнєв не шантажував Вашингтон передачею технологій зброї масового ураження та ракетних технологій безвідповідальним гравцям.
Путін, схоже, упевнений, що до його погроз добре поставляться в Китаї, ключовому союзнику Росії у війні проти України та Заходу. Москва тисне на Америку в Азії, а Пекін тут ні до чого. Розрахунок небезпідставний: у Кремлі за останні три роки активного зближення чудово розібралися, що подобається, а що не подобається Сі Цзіньпіну.
Однак для Вашингтона ці ігри Москви з Пекіном та Пхеньяном абсолютно неприйнятні. Американці та їхні союзники і без перечитування "Від першої особи" побачать в агресивній риториці Путіна ознаку слабкості, а не сили. Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг уже закликав обговорити на майбутньому саміті Альянсу в липні, як протистояти азіатським загрозам Росії. Радикальне розширення оборонної та розвідувальної співпраці з такими партнерами НАТО як Японія, Південна Корея, Австралія та Нова Зеландія стане очевидним наслідком путінського вояжу до Пхеньяна. Але будуть інші.
Читайте також: У НАТО стурбовані підтримкою ядерної і ракетної програм КНДР Росією
Загострення на Корейському півострові напевно помітять у Делі
Загравання з ракетно-ядерними амбіціями Пхеньяна виставляє російський режим у ненайкращому світлі в очах багатьох потенційних симпатиків в Азії. І не тільки в Японії, яка остаточно порвала з ним, а й у Південній Кореї, яка незважаючи на союз із США завжди намагалася проводити "нюансовану" політику щодо Росії. Тепер вона може розпочати постачання зброї Україні. Більше того, корейські новації Путіна не сподобаються багатьом представникам Глобального Півдня, які йому співчували.
Одна справа разом з Кремлем не любити Америку і байдуже споглядати на війну в далекій та незрозумілій тобі Україні. Зовсім інше - спостерігати, як Путін заради цієї війни розгойдує ситуацію на Корейському півострові, та ще й за мовчазної згоди Сі Цзіньпіна. Скажімо, Індію це навряд чи потішить. У Москві вважають, що антиамериканізм і великі дисконти на постачання російських енергоносіїв допоможуть подолати сумніви щодо мудрості нової політики Росії. Навіть якщо так, Америка з союзниками тепер твердо вважають Росію ворогом і Азії теж. І не звернути увагу на це не вийде навіть у Нарендри Моді, якого щойно переобрали прем'єр-міністром Індії на новий термін.
Цей коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.