Мовознавиця про фемінітиви: Час розставить усе на свої місця

З майже 300 сторінок нового українського правопису фемінітивам  присвячено лише десять рядків. Однак цю новелу, запроваджену у 2019 році, досі пристрасно обговорюють в Україні. Так, опубліковану DW  колонку Лариси Денисенко, присвячену гострій реакції українців та українок на деякі слова на кшталт "членкиня" чи "психологиня", жваво коментували у Facebook. Окрім типового для подібних дискусій, але не завжди вдалого вправляння у гуморі, коментарі містили й низку запитань від читачів, які сумнівались в доцільності нового правила або прагнули з'ясувати, як воно працює. 

На них редакція спробувала відповісти разом з мовознавицею і перекладачкою Аліною Акуленко, яка 13 років викладала українську мову в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка і працювала на українському радіо. Раніше вона була координаторкою "Радіодиктанту національної єдності". 

DW: Деякі наші читачі говорять, що фемінітиви не є історично питомими для української мови. Чи це дійсно так?

Аліна Акуленко: Питання історичності постало через те, що в попередньому правописі питання утворення фемінітивів не згадувалося. Хоча й тепер йдеться лише про один єдиний пункт одного параграфу, в якому згадується використання з цією метою чотирьох суфіксів. Все. Але ж до цього підстав писати в офіційних документах назву професії "журналістка", а не "журналіст", також не було. Тепер це стало можливим. Втім, означення іменників жіночим родом має в українській мові сталу традицію, і не лише за допомогою суфіксів. Деякі з цих способів, як-от суфікс "-их-" у слові Кайдашиха, зараз не використовуються так, як це було в минулому. Але ті, хто каже, що використання фемінітивів має в українській мові довгу історію, мають рацію. До того ж, в українській мові є низка іменників, які називаються іменниками спільного і подвійного роду. Це іменники першої відміни. Суддя може бути як він, так і вона. Голова - він і вона. Так склалося, що у вжитку потреба вказувати на стать особи в мові прижилася, і історично така традиція завжди існувала.

Чому ж тоді точаться такі запеклі суперечки?

У нас є пункт в правописі, який визначає суфікси для утворення фемінітивів, але він не наводить приклади, як це правильно вживати. І мовці починають творити форми, які дуже складно вимовляються. Мова таке відкидає - в ній працює закон економії мовних зусиль. Адже людина, на мою думку, істота лінива і вона уникає складних конструкцій.

Можете навести приклади?

Дуже часто кепкують зі слова "членкиня". Окрім підтексту, який немає сенсу пояснювати, в цьому слові також міститься складна для вимови конструкція. Аби її вимовити, мовець має використати два звуки поспіль "н" і "к", що суперечить правилам милозвучності. Наш мовний апарат вимагає у слові "членкиня" або сказати м'яко, або прочергувати один зі звуків, аби він вимовлявся простіше. Правило не дозволяє цього зробити - всі доходять до цього слова і спотикаються. Відповідно, це відразу викликає сміх і дискусії. Отже, фемінітиви в мові є, відповідне правило в мові є, але воно до кінця не прописано. При цьому суспільний запит на фемінітиви також існує, але створювати їх просто за допомогою автоматичного приєднання суфіксів до слів - це неправильно. Чинний варіант правопису, наприклад, ніяк не згадує, що, крім суфіксів, існує дуже багато різних способів передати і назвати осіб жіночої статі.

Яких саме?

По-перше, у нас є прикметники. Наприклад, у нас є "поліцейський" і "поліцейська". Це ні в кого не викликає запитань, тому що це звучить логічно і звично. Якщо ми візьмемо, наприклад, слово "посол". В Україні всі починають жартувати: "То вона має бути "послиня"?" Але існує інший дуже хороший спосіб творення роду - ми можемо говорити "пані посол" або "пані лікар", якщо ми хочемо звертатися до жінки. Проблема криється у тому, що ніде, окрім одного єдиного параграфу у правописі це питання не прописане. І, попри те, що правопис вийшов у травні 2019 року, досі немає мовознавчих праць, які би чітко прописали, як правильно утворювати фемінітиви.

То використання лише суфіксів не є винятковим і обов'язковим для означення осіб жіночої статі? І вживання словосполучення "пані посол" не буде порушенням правил української мови?

Не буде.

Чоловіки, які працюють моделями, залишаються моделями. Чому процес не працює в зворотню сторону?

Є таке поняття, як внутрішнє переосмислення роду іменника. Я наводила приклад судді, але й модель може бути і вона, і він. Ми просто до цього ще не звикли.

Тобто і про депутатку можна сказати "вона - професійна депутат"?

Абсолютно. Це ще один спосіб. Рід іменника може підкреслюватися - і про це завжди писали в підручниках - за допомогою граматичного означення роду, коли рід іменника ми визначаємо за допомогою слів, з якими він поєднується у реченні. Наша мова має закінчення, тож коли ми говоримо "зайшла депутат", то вже зрозуміло, що зайшла вона. Або "лікар сказала", або "досвідчена лікар". Це один зі способів визначення роду в тексті, який існував завжди. Про нього просто зараз не згадують, бо тут немає про що посперечатися - тут все зрозуміло, і це не порушує мовних норм.

За такої кількості альтернатив чи приживеться варіант утворення фемінітивів за допомогою суфіксів в українській мові? Дехто з наших читачів дуже скептичний щодо майбутнього цієї новели.

Фемінітиви - це те, навколо чого можна здобути швидку славу та спричинити жваве обговорення. Але, якщо це відкинути, то ми стикнемося з мовними реаліями. Коли я наводила іменники спільного роду - "суддя", "голова", - це те, що в мові затвердилося протягом років, і зараз вже ніхто не кепкує зі словосполучення "голова наглядової ради". Так само з часом відбудеться і з багатьма новими фемінітивами. Деякий час мине, всі награються з суфіксами, і мова відкине зайве.

Так, в 20-их роках минулого століття було засилля так званих кованих слів - тогочасні політики, громадські діячі і письменники стикнулися з тим, що в українській мові бракує слів для позначення реалій, які тоді з'явилися. Тоді вони почали активно придумувати свої слова, які називалися "кованими". І з цих "кованих слів" до наших днів дійшли далеко не всі, але частина - збереглася. Мова має чітко передавати інформацію і обслуговувати потреби суспільства. Все, що заважає це робити, мова відкидає. Їй не потрібні зайві конструкції, які складаються з невмотивованих суфіксів і смішних слів. Тому ймовірно за деякий час залишаться тільки ті слова, які зручні і зрозумілі у використанні, і внутрішня логіка яких зрозуміла мовцям.

Читайте також: ЗНО за текстами Монатіка - Наталка Сняданко

Один з наших читачів стверджує, що деякі суфікси, за допомогою яких правопис пропонує утворювати фемінітиви, не є продуктивними в українській мові. Як-от "-ин-", який, за його словами, використовується переважно для слів германського походження - "майстриня", "графиня" тощо.

Найтиповіший суфікс "-к-". Він короткий, ємний і дуже давно використовується. Слово президентка майже ні у кого вже не викликає запитань. Однак у цього суфікса є вада - він складається з одного приголосного і технічно поєднуваний не з усіма основами. Тому другим за продуктивністю є суфікс "-иц-": "працівниця", "робітниця", "верстальниця", "комп'ютерниця" тощо. Оскільки він складається з голосного і приголосного, то технічно легше приєднується. При цьому ми як мовці мимоволі обираємо найбільш продуктивні варіанти і не кажемо "директориця" чи "верстальнка". Третій за продуктивністю суфікс "-ин-" - про нього згадав читач. Цей суфікс дуже легко сполучається з основами, які закінчуються на "-ець": "продавчиня" замість "продавця" і так далі. Суфікс "-ес-" є найменш поширеним, тому в протистоянні слів "поетка" і "поетеса" часто перемагає перший варіант. Проблема з цими суфіксами у тому, що вони простіше приєднуються до слів, які вписалися в мову і які ми називаємо українськими. До слів, де чітко прочитуються запозичені основи і суфікси, їх дуже складно приєднати, бо ми починаємо противитися такому нашаруванню. Хоча і тут все не так просто. Слово "спортсменка" є чудовим прикладом - ми не замислюємося над внутрішньою структурою слова, якщо нам це зручно використовувати.

Дехто з читачів каже, що фемінітиви мають відтінок зневажливості і згадують своїх вчительок, які вимагали від них називати себе "вчителями". Наскільки справедливо говорити, що суфікси можуть відігравати і таку роль?

Ми повинні пам'ятати, що суфікси й справді можуть мати подібне значення, але воно не закріплене в них від походження. Ми самі надаємо подібних відтінків значенню для суфіксів. Якщо людина вважає, що форма "вчителька" - це зневажлива форма, то це її сприйняття значення цього суфіксу. Це сприйняття мовця. Але, якщо іншої думки дотримуватимуться багато людей і її просуватимуть засоби масової інформації, то люди звикнуть до нього.

Дехто з читачів каже, що фемінітиви об'єктивно не можуть звучати погано, це лише питання звички. Мовляв, до нових слів - не лише фемінітивів, але й таких новел, як "катедра", - просто треба звикнути.

Наскільки добре звучать деякі нові фемінітиви, об'єктивно мають визначити мовознавчі праці, а їх поки що немає. Тому було б найкращим варіантом, якби в Україні вийшли посібники або рекомендації, як це може звучати в ідеалі. Час розставляє все на свої місця, оскільки в мові завжди перемагає те, що мовознавці називають узусом, а ми - звичкою. Мова відлущує все непотрібне і додає нові, потрібні слова, оскільки мова обслуговує суспільство. Якщо ми культивуватимемо слова, якими не користуватимуться, такі слова стануть непотрібними. Смішно чи не смішно вони звучать - це не питання. Питання у тому, чи звучать вони для нас зручно.

Декілька читачів вважають, що не можна "придумувати" слова - треба "відкривати" ті, що пройшли перевірку часом і вносити їх в лексикон.

Слова придумують люди. Всі слова хтось придумав. Є переліки слів, які придумали письменники, але це роблять не лише вони. Якісь зі слів укорінюються, якісь зникають з мови.

Питання фемінітивів є політично чутливим. Чи варто вносити у правопис норми, які викликають несприйняття чи спротив у частини суспільства? У цьому випадку - умовних прихильників традиційних цінностей...

У мові відбивається все, про що людина мислить, і те, як вона сприймає світ. Чим примітивніше мислення, тим менше людині потрібно слів, аби передавати якісь думки. Чим більше в мові нових слів, суперечливих моментів і дискусій щодо них, тим більше через мову можна розвивати і формувати свідомість людей. Мова є інструментом політики, бо мова стосується абсолютно кожного. Нічим, окрім мови, ви не можете так впливати на людей. Тому мова завжди буде питанням політичним.

Тобто пізніше в Україні може дійти і до обговорення ініціатив на кшталт німецької "гендерної зірочки"?

Це питання суспільного позиціонування. Все, що штучне в суспільстві, все одно відійде. Якщо нові правила не відображатимуть реалій, вони минуть, як минає будь-яка мода. Якщо ж вони дійсно свідчитимуть про нові суспільні правила, вони залишаться.

Читайте також: "Локдаун" та "гендерна зірочка" увійшли до словника німецької мови