Руанда: від колоніалізму до геноциду
7 квітня 2024 р.
"Ми говоримо однією мовою, поділяємо ту саму культуру, ту саму країну - що нас розділило?" Це ключове питання, яке ставить собі Самуель Ішимве, руандійський режисер та лауреат кінофестивалю Берлінале 2018 року, який отримав "срібного ведмедя". Як було посіяно ненависть у Руанді? Хто це зробив? Починаючи з 7 квітня 1994 року протягом 100 днів було брутально вбито мільйон людей, серед них батьки і левова частка родини Самуеля Ішимве.
Те, що він зараз намагається знайти відповідь на запитання "Чому?" саме на замовлення німецької медіакомпанії, має особливе значення. Наукові дослідження свідчать, що Німеччина як перша колонізаторка уже наприкінці 19-го століття поділила місцеве населення на різні "раси". Чи було вже тоді закладено сім'я для пізніших вбивств? Під час геноциду бойовики хуту вбивали своїх сусідів, бо вірили пропаганді про те, що представники меншини тутсі - не люди.
Як створюються образи ворогів
У 19-му столітті європейські науковці розглядали людство як ієрархію різних "рас". "Білу расу" вважали вищою та найпрогресивнішою. Так звану "негроїдну" або ж "чорну расу" натомість вважали меншовартісною. Німці принесли до Руанди міф про так званих хамітів. У народі тутсі німці вбачали "хамітів", що походять із Північної Африки та протягом століть пригнічували місцевих хуту. Тож їх вважали більш високорозвиненими, ніж "негроїдну расу". Цей наратив зберігався довгий час і відіграв трагічну роль для тутсі.
Читайте також: Які злочини визнають геноцидом
Роль Німеччини у геноциді в Руанді
Документальний фільм DW "Колоніалізм та геноцид у Руанді" покликаний з'ясувати роль німецького та бельгійського колоніалізму в геноциді тутсі у Руанді 1994 року. Режисер Самуель Ішимве намагається знайти корені "расової ненависті" між тутсі та хуту. Показ 86-хвилинного документального фільму почався з 5 квітня на каналах DW по всьому світу та на каналі DW Documentaries на відеоплатформі YouTube.
Режисер DW Матіас Фрікель (Matthias Frickel) супроводжує Ішимве під час його подорожі Руандою, Німеччиною та Бельгією, де історикині та історики, очевидиці та очевидці допомагають йому зрозуміти історію його родини та країни. Приміром, колишній очільник "блакитних шоломів" ООН у Руанді Ромео Даллер розповідає, що 1994 року мусив спостерігати за тим, як західний світ допустив убивства попри переконливі застереження.
Викрадені в Руанді черепи в Німеччині
У Німеччині Самуель Ішимве бачить суспільство, яке через Голокост має схожий історичний досвід, як і руандійці. Те, що німецькі етнологи у 1907-1908 роках викрали в Руанді понад 900 черепів, які досі зберігаються у берлінських інституціях, для проведення популярних на той час расових досліджень, лише зараз стало предметом обговорень.
"Ці людські рештки збиралися, аби класифікувати руандійців та довести, що в Руанді були етноси. І наслідком став геноцид тутсі", - вважає Андре Нтагвабіра, археолог з етнографічного музею Хує в Руанді. Германн Парцінґер (Hermann Parzinger), президент Фонду "Пруський культурний спадок", підтверджує відповідальність німців. Утім, сьогодні, за його словами, постає питання: "Чи повинен був після поділу на "раси", який принесли до Руанди німці, 100 років по тому статися геноцид?"
Культурна антропологиня Анна-Марія Брандштеттер (Anna-Maria Brandstetter) понад 20 років проводить дослідження в Руанді та про неї. За її словами, колоніалізм заклав підвалини для геноциду, але цього недостатньо, аби повністю його пояснити. "Колоніальне насильство не обов'язково призводить до постколоніального насильства на кшталт геноциду тутсі. Сусіда не вбивають тому, що бачать у ньому тутсі чи хуту. Його вбивають, бо більше не бачать у ньому людину", - каже вона.
Бельгійці підігрівали ненависть між хуту та тутсі
У Брюсселі та Льєжі Ішимве дізнається про те, як бельгійці, що замінили німців як колонізатори в Руанді, підігрівали ненависть між хуту і тутсі. Руандійський історик Дантес Сінгіза, що проводить у країні дослідження на тему бельгійського колоніального панування, показує режисеру документи, які підтверджують расистську політику, яку бельгійці проводили в Руанді. 1932 року Бельгія запровадила посвідчення особи, яке закріпило поділ на "раси", якого, за даними істориків, раніше не було. Від цього моменту люди ставали назавжди тутсі, хуту чи тва. Змінні соціальні категорії було замінено незмінними категоріями етнічної приналежності. Самуель Ішимве каже: "Мене шокувало, що це все не було безневинною помилкою колонізаторів. Існував систематичний намір поширити цю ідеологію та розділити людей. Вони довго працювали над цим, поки руандійці не почали вірити, що вони дійсно інші".
Як бути з цим важким спадком? Терапевтка травм Естер Муявайо-Кайнер (Esther Mujawayo-Keiner) дає Ішимве пораду: "Ми мусимо про це говорити, ми не повинні ухилятися від цієї теми. Але як про це говорити? Мовчати - небезпечно. Але й говорити може бути небезпечно. Все залежить від того, як ти говориш". Вона пережила геноцид тутсі та вже 20 років працює у Німеччині.
Читайте також: Франція вивчить власну роль під час геноциду в Руанді
Чи має культура пам'яті у Руанді майбутнє?
У Руанді Ішимве зустрічає засуджених учасників геноциду та їхніх жертв, які нині живуть у "селі примирення". "Я знаю, що ми руандійці несемо велику відповідальність за те, що ненавидимо одне одного і що справа дійшла до геноциду. Ніхто інший цього не вчиняв. Але ненависть та ідеологія, які за цим стоять, визріли та були культивовані передусім під час німецького колоніального панування", - говорить режисер і запитує, як може виглядати культура пам'яті в Руанді у майбутньому.