Австрійський полковник про наступ армії РФ на Харківщині

Ситуація в Харківській області, де російська армія змогла захопити кілька сіл уздовж кордону, стабілізується, утім, є загроза наступу РФ на Суми, кажуть у Києві. Водночас західні військові експерти застерігають, що операція РФ має на меті розпорошення сил ЗСУ для того, аби завдати потужнішого удару на Донеччині. Військовий історик, офіцер служби генштабу австрійської армії та голова одного з відділів Військової академії у Відні, полковник Маркус Райснер (Markus Reisner) вважає, що російська армія зараз переслідує кілька цілей одночасно.

DW: Пане Райснере, як ви оцінюєте те, що відбувається на Харківщині: це рейд, обмежена операція російських сил чи повноцінний наземний наступ?

Маркус Райснер: Якщо ми поглянемо на війну і на те, що відбувалося протягом останніх більш як двох років, детальніше, ми можемо виділити шість фаз. Шостий етап - це другий зимовий наступ росіян, кульмінацією якого стали останні тижні. Те, що відбувається зараз, з початком наступу на півночі Харківщини, можливо є новою, сьомою фазою.

Чи буде ця ситуація розвиватися в бік повномасштабного наступу російської сторони на північ від Харкова, чи буде проміжним етапом перед очікуваним літнім наступом росіян, покажуть події на фронті. Тут я просто цитую генерала Буданова, який кілька тижнів тому чітко заявив, що літній наступ РФ може відбутися, і що варто очікувати атаки на північ від Харкова. Крім того, він нещодавно сказав, що можлива атака в напрямку Сум.

Начальник ГУР міноборони України Кирило Буданов заявив, що на Сумщині Росія може завдати ще потужнішого удару, ніж на Харківщині. Як ви вважаєте, чи спроможні росіяни на це?

Є оцінка, згідно з якою, північне угруповання армії РФ під назвою "Сєвєр" нараховує від 50 тисяч до 70 тисяч солдатів. Це угруповання поділене на три групи, кожна розміром з дивізію або дві. Вони оснащені приблизно 400 танками, 1000 броньованими машинами, 1000 артилерійськими знаряддями, 25 гелікоптерами і 25 винищувачами. Ці сили мають чітку мету, яку можна розділити на три складові.

Перша полягає в тому, що російські війська хотіли б сформувати буферну зону на північ від Харкова. На другому етапі вона дасть їм плацдарм для більшого наступу. Третій важливий аспект: російські сили створюють напружену ситуацію для України, тому що з'являються ще 200 кілометрів на додачу до вже існуючих 1200 кілометрів лінії фронту. А це означає, що ресурси, які Україна використовувала протягом останніх тижнів біля Часового Яру чи Авдіївки, тепер доведеться розділити й частину відправити на Харківщину і, можливо, навіть на Суми.

Чи достатньо 50-70 тисяч військових, щоб російська армія могла наступати на Вовчанськ, Харків і Суми?

Ні, насправді це не так, сили занадто малі. Харків є величезним містом з великою кількістю жителів, і, як ми бачили на початку війни, коли росіяни атакували Харків ще більшими силами, вони не змогли окупувати місто, адже опір був надто сильним.

Тож росіяни хочуть створити буферну зону й відволікти українські резерви, які могли б бути використаними в Часовому Яру чи Авдіївці, а нині були направлені на північ Харківщини. Крім того, вони формують те, що я називаю плацдармом - це військовий термін для підготовки місця зосередження для майбутнього більшого наступу.

Те, що ми бачимо, типово для війни на виснаження. Вона має власну граматику, вона пов'язана, зокрема, з ресурсами. Тож росіяни тут намагаються зробити так, щоб українці були весь час зайняті й не могли сформувати жодних оперативних чи стратегічних резервів. Вони можуть знадобитися Києву на пізнішому етапі конфлікту, якщо, як про це заявляли в Україні, ЗСУ намагатимуться звільнити окуповані території в 2025 році. Для цього потрібні стратегічні резерви - такі, які були сформовані до літнього наступу України, котрий пізніше зазнав невдачі.

Чи можна вважати слабкі лінії оборони з українського боку причиною успішного просування росіян на Харківщині?

Усе трохи складніше. По-перше, лінії оборони не були розташовані безпосередньо на кордоні, тому що там не було можливості їх побудувати - вони були б під постійним вогнем росіян. Українці побудували лінію оборони вглиб від кордону. Тобто була певна сіра зона, і ця сіра зона була успішно окупована росіянами. Протягом наступних днів, навіть, можливо, наступного тижня, ми побачимо, чи витримає перша лінія оборони українських збройних сил натиск російської армії. З цього можна буде зробити висновок, чи правильним було рішення будувати лінії оборони далі від кордону.

А як щодо мін? Якщо було складно будувати бетонні фортифікації, то чи можна було замінувати території біля кордону?

Для цього довелося б працювати на відкритій місцевості. Поле бою - прозоре, під постійним спостереженням дронів. І це зробило би бійців легкими цілями для FPV-дронів, ФАБів - важких бомб, які використовують росіяни, або артилерії. Усі фортифікації мають будуватися до конфлікту або принаймні в безпечному тилу. Безпосередньо на фронті це дуже складно. Просто уявіть: треба будувати мінні поля, які складаються з кількох тисяч мін. Не можна просто вийти на відкриту місцевість і встановлювати їх, тому що російські дрони спостерігатимуть за вами й ви можете опинитися під ударом.

Висловлюються припущення, що прикордонні території на Харківщині, де росіяни пішли в наступ, не мінувалися, аби залишити коридор для російських добровольців, які здійснюють рейди на території Бєлгородської області. Чи може таке припущення відповідати дійсності?

Протягом останнього року дуже часто траплялися вилазки російських добровольців на територію Росії. Вони використовували не основні шляхи сполучення, а обхідні - у сільській місцевості. Звісно, це мало певний вплив, але коли росіяни зайшли на північ Харківщини, вони використали здебільшого основні шляхи. Це, знову ж таки, території, які я б назвав "сірою зоною". Після початку конфлікту українцям було дуже складно підготуватися до можливого наступу Росії. Вони готувалися, але робили це на певній відстані від кордону. Наступними днями й тижнями ми побачимо, чи витримають лінії оборони на північ від Харкова.

У чому найслабше місце України зараз: люди, техніка, боєприпаси?

Слабке місце - це ресурси всіх типів, починаючи з військових засобів: танків, броньованих машин, артилерійських систем і боєприпасів до них, солдат, навчених працювати з цими системами, боєздатної авіації, яка потрібна для підтримки з повітря і завдання ударів по наземним військам, які наступають. І я би сказав, що навіть найважливіше - це потреба у протиповітряній обороні малої, середньої і великої дальності, тому що системи ППО потрібні не лише для відбиття стратегічних атак, але й особливо для відбиття атак російських військово-повітряних сил на тактичному оперативному рівні. Атаки з використанням ФАБів дуже болючі для українців. Росіяни просто бомблять райони, де йдуть у наступ, і з цим нічого неможливо вдіяти, якщо у вас немає необхідних засобів ППО.

Я хочу ще раз наголосити на тому, що сказав генерал Буданов: ситуація на межі. Я вже не раз повторював протягом останніх місяців, що цього року ми зіткнемося з кульмінацією і нині цей момент наближається. Генерал Буданов і генерал Скібіцький (Вадим Скібіцький, заступник начальника ГУР МО України. - Ред.) чітко говорять, що ситуація дуже серйозна. Щогодини вона наближається до критичної, люди мають розуміти, що обстановка вкрай напружена. Питання в тому, що буде, якщо, наприклад, росіяни окрім того, що вони вже роблять на Донбасі й на Харківщині, почнуть ще один наступ у Сумській області? Це означає, що Україна також має постійно надсилати в ці регіони ресурси - бригади, батальйони, і це робить завдання ще більш складним.

Україна буде змушена врешті піти на перемовини?

Питання в їхній ціні. Це як гребля - в якийсь момент її може прорвати і тоді все відбувається дуже швидко. Особливо, якщо йдеться про війну на виснаження. В історії дуже багато таких прикладів. Наприклад, битви на річці Ізонцо під час Першої світової війни (між арміями Австро-Угорщини та Італії. - Ред.): тоді відбулося 11 зіткнень, під час яких італійці поступово просувалися вперед, а під час 12-ої битви, яку спровокувала нищівна газова атака з боку австрійців, увесь фронт посипався й італійцям довелося швидко відступити за річку П'яве. Це типово для війни на виснаження. Є відомий роман "На західному фронті без змін". Він показує, що люди думають, що на фронті нічого не відбувається, але насправді там точиться кривава боротьба, яка залежить від кількості наявних чи відсутніх ресурсів. Якщо у якийсь момент ресурси закінчуються, все відбувається дуже швидко. Єдина справді надійна лінія оборони, яка є в України, це Дніпро. У найгіршому випадку українським військам доведеться, сподіваюся, організовано відійти за Дніпро. Це означало б розділення країни.

Добре те, що у росіян немає такої великої кількості людей, аби зробити прорив усередину території України, але, як ви бачите, вони діють за правилами війни на виснаження. Призначення нового міністра оборони (колишнього віцепрем'єра, економіста Андрія Бєлоусова. - Ред.) є чітким сигналом, що РФ гратиме в довгу.