Світ на порозі Третьої світової? Думка відомого історика

Австралійського історика Крістофера Кларка вважають одним із найавторитетніших фахівців з європейської історії. У 2022 році він був нагороджений медаллю Карла Великого для європейських ЗМІ (Karlsmedaille für europäische Medien) - за "прихильність об'єднаній Європі та трансатлантичним відносинам". DW поговорила з ним про паралелі між Першою світовою війною та сьогоднішньою агресивною війною Росії в Україні.

DW: У вашій книжці "Лунатики: як Європа вступила у війну в 1914-му" ви порушуєте питання про те, чи справді Першу світову війну розпочала лише Німеччина. Якого висновку ви дійшли?

Крістофер Кларк: Причини цієї війни були складними, і суперечки про них тривають досі. Таким чином, книжка насамперед є закликом до усвідомлення та визнання багаторівневих взаємозв'язків. Крім того, треба думати не тільки про те, хто винен у розв'язанні війни, але й про те, чому і як спалахують війни, щоб наступного разу впоратися з цим краще. Наприклад, якщо, говорячи про нинішню війну в Україні, обмежитися просто тим фактом, що Путін - жахлива людина, з вини якої розпочалася ця війна, ми не зробимо з цієї трагедії жодних уроків.

Але ми можемо чогось навчитися, аналізуючи причини виникнення цієї ситуації. Це жодною мірою не применшує відповідальності Путіна за те, що трапилося - вона, на мій погляд, незаперечна. Але такий комплексний аналіз, принаймні, дозволить нам краще долати такі ситуації в майбутньому.

Який урок ми можемо з цього зробити? Які паралелі існують між часом перед Першою світовою війною та нинішньою ситуацією?

Коли почався [російсько-український] конфлікт - ще до того, як вибухнула справжня війна, - у мене було відчуття, що повторюється ситуація, яка була у світі до 1914 року. Я думав, що план Путіна може полягати в тому, щоб відправити 200 тисяч солдатів на кордон з Україною, вчинивши тиск на Захід чи саму Україну і змусивши їх піти на поступки, а потім відвести війська назад.

Але потім з'ясувалося, що весь цей час він планував війну. Тож це не схоже на 1914 рік, бо тоді не було нікого, хто просто вирішив би вторгнутися до чужої країни. У 1914 році все почалося з того, чого ніхто не очікував: з убивства в Сараєві на Балканах (15 червня 1914 сербські націоналісти вбили спадкоємця австро-угорського престолу ерцгерцога Франца Фердинанда і його дружину Софі. Вбивство слугувало приводом для початку Першої світової. - Ред.).

Це спричинило цілу низку запитань: як відреагують австрійці? Як серби відреагують на реакцію австрійців? Як німці відреагують на реакцію австрійців на сербів? І чи підтримають росіяни Сербію - навіть якщо сама Росія не зазнає нападу?

Все було надзвичайно складно, і кожна держава, втягнута в цю війну, керувалася своєю логікою. Нинішня ситуація виглядає набагато простіше. Росія перебуває в ізоляції, і Путін сам ухвалив це рішення. Очевидно, що багато чільних людей у ​​його системі нічого про це не знали. Цілком зрозуміло, що це війна Путіна. І наскільки нам відомо з повідомлень розвідки, він навіть особисто керує діями військ у цій війні та ухвалює рішення на рівні операцій. Тож це зовсім інша ситуація, ніж була у 1914 році.

Ви назвали Першу світову війну "сучасною подією". Що ви мали на увазі?

Коли нам розповідали про Першу світову в школі, вона здавалася мені подією з минулого століття - з усіма цими незграбними габсбурзькими мундирами і складними придворними ритуалами. Але потім, коли я почав писати книгу, я зрозумів, що все почалося з автоколони, що проїжджає містом. Йшлося про терористів-смертників - так що багато в чому це схоже з подіями, відомими нам із сучасності.

І потім у мене склалося враження, що аргументи, які використовували сторони, що вступили в ту війну, можна почути і сьогодні. Наприклад, ця тенденція зображати із себе жертву, бачити провокації з іншого боку, але бути абсолютно сліпим до своєї частки провини за цю кризу... Або розглядати власні дії як оборонні, а дії супротивника - як наступальні. Подібна аргументація, очевидно, живе й досі.

Чи навчилися люди чогось за останні 100 років?

Деякі речі ми, безумовно, робимо краще. Але чи стали ми розумнішими як політичний різновид, як свого роду homo politicus, це вже інше питання. Існує тенденція завжди повертатися до старих моделей поведінки. Я думаю, що створення ЄС відбулося завдяки урокам, винесеним з минулого, що цей політичний устрій з'явився завдяки урокам, засвоєним із двох світових воєн, і набув якоїсь сталості, якої інакше він не мав би.

Якщо подумати про Путіна - не тільки про його рішення вторгнутися в Україну, а й про його мачистський імідж керівника, який роз'їжджає з голим торсом на коні, - його установки здаються мені досить атавістичними.

З іншого боку, подивіться, скільки європейських держав зараз очолюють жінки та скільки стратегій боротьби з агресією розроблено жінками. Це свідчить, що ми змінилися.

Я думаю, що Захід сильно змінився, і це стосується й Росії. Є багато росіян, які не хочуть мати нічого спільного з цією жахливо ризикованою політикою та нахабством Путіна. Але, на жаль, Путін - це людина, яка з причин, ймовірно, закладених у його біографії, культивує атавістичні моделі поведінки та саморекламу, і це наводить на думку, що ми нічого не навчилися.

Як ви вважаєте, ми стоїмо на порозі Третьої світової війни?

Звичайно, я сподіваюся - як і ви, і всі інші - що це не так. Більше того, я вважаю, що Путін чудово розуміє, що це було б своєрідною самоліквідацією. Він має бути самогубцем, щоб вдатися до такого варіанту.

Багато залежить від того, наскільки він ірраціональний і чи погодиться його оточення з таким рішенням. Є багато підстав вважати, що система досить стійка для того, щоб не наражати себе на такий ризик. Але ми цього точно не знаємо.

Але якщо ми просто дозволимо йому продовжувати, ми узаконимо злочинне порушення міжнародного права. А, з іншого боку, якщо ми надто гостро відреагуємо, то ризикуємо погіршити проблему. Але не ми спричинили цю кризу. Тому Захід має старанно дозувати свої реакції. І я думаю, що, загалом, він так і робить.

Тобто, ви вважаєте, що оточення Путіна може завадити йому натиснути на ядерну кнопку?

Я думаю, багато що вказує на те, що Путін стикається з опором у своєму оточенні. Путін ізолює себе дедалі більше. Тому я сподіваюся, що у разі подальшої ескалації та наказу про застосування тактичної ядерної зброї знайдуться люди, які скажуть: ні, ми цього не зробимо. Таке вже траплялося у минулому.

Росія виступає єдиним фронтом. Росія - це складна країна. Це високорозвинена країна. Вона є частиною Європи. Велика кількість росіян залишила країну і тепер живе в інших місцях. Серед них багато представників інтелігенції, ЗМІ тощо. Тож гра ще не закінчена.